І Навесні 1663 року двоє вершників наближалися до Києва. Один був молодий озброєний козак, другий по одежі й бороді — як піп, по шаблі та шрамах на обличчі — як старий козарлюга. Видно, що їхали вони здалека. Не доїжджаючи до Києва, завернули до Хмарища, Череваневого хутора. Черевань був багатим паном і веселим, з тих козаків, що збагатилися за десятилітню війну з ляхами. Було тихо й гарно, а вершники якісь невеселі. Приїхали до хутора й загрюкали в дубові ворота. Відчинив старий ключник Василь Невільник і дуже зрадів, пізнавши паволоцького полковника Шрама. Про його сина Петра сказав: "Орел, а не козак!" Провів на пасіку, де найбільше часу проводив Черевань і де любив приймати гостей. Старий Шрам був сином паволоцького попа Чепурного, вчився Київській братській школі й сам вийшов на попа. Але коли піднятися козаки з гетьманом Остряницею проти уніатів, не всидів у парафії й пішов до козацького війська. Поляки швидко гасили полум’я всіх повстань, і в Україні продовжували творитися безчинства та неподобства. Шрам зупинився в зимівнику серед дикого степу на Низу, взяв за жінку полонену туркеню, проповідував Слово Боже рибалкам і чабанам. Побував скрізь, так загартувався, що велика користь і підмога з нього була під час Хмельниччини. Пошрамовано його вздовж і впоперек, тому отримав прізвисько — Шрам. Сини підросли, стали козаками; двоє полягли в бою, залишився тільки Петро. Відчувши, що занепадає його сила, Шрам зложив із себе полковництво і почав служити Богові. Але знову почалися на Україні негаразди, сварки й кровопролиття за гетьманську булаву. Шрама мучила думка, що загине від цього Україна. Тому правив мирянам: "Блюдітеся, да не порабощенні будете; стережіться, щоб не дано вас ізнов ляхам на поталу!" Коли помер паволоцький полковник. Шрам сам зголосився послужити громаді, і його обрали знову. Задумався полковник, як Україну на добру дорогу вивести. Пустив поголоску, що нездужає, а сам виїхав на хутір для поради. На пасіці у Череваня Шрам зустрів Божого Чоловіка. Це був сліпий старець — кобзар. Ходив без поводиря, у латаній свитині й без чобіт, а грошей носив повні кишені: він викупляв невільників із полону. До того ж умів лікувати, замовляти рани. Козаки дуже поважали його ще й за пісні. Черевань зрадів зустрічі, став розпитувати Шрама. Той сказав, що їде на прощу до Києва. У Божого ж Чоловіка одна дорога — викупляти невільників. Служник Василь Невільник і собі докинув слово, що саме завдяки Божому Чоловікові він бачить світ хрещений, а служить тепер вірою та правдою Череваневі, за чиї гроші його звільнено з полону. Шрам розпитував старця, чи знає той, що діється за Дніпром. Божий Чоловік сумно сказав, що немає ладу між козаками, старшину не слухають. Сомко міг би гетьманувати, так йому не дають, бо він не хоче кланятися московським боярам. Запорожці ж своїм гетьманом звуть Брюховецького. Шрам здивований цим. Якось Сомко, що доводився Юрасеві Хмельницькому дядьком, образив Іванця Брюховецького, а вночі піймав біля свого ліжка з ножем. Військова рада присудила відрубати йому голову, а Сомко звелів посадити Іванця на свиню й провезти по місту. Після цього сорому Іванець став збирати гроші, годити кожному. Коли Юрась пішов у ченці, Брюховецький обікрав гетьманську скарбницю й подався на Запорожжя. Там сипнув грошима — і запорожці обрали його кошовим. Полковник Шрам признався, що їде не на прощу, а в Переяслав, до Сомка-гетьмана, сподіваючись, що саме він зможе об’єднати розділену Україну. ІІІ Петро Шраменко сидів у пекарні й розмовляв із Череванихою та її дочкою Лесею. Черевань, зазирнувши туди, порадувався й пожартував, що йому, мовляв, ще й жениха доброго для доньки привезли. Світлиця в Череваня гарна, на полицях срібний та золотий посуд, що з війни, з княжих замків привіз. А молодому Шраменкові найкраще здалося в пекарні, де квіти, запашний хліб та чудова дівчина. Черевань пригощав гостей, а Череваниха, свіжа й повновида, дізнавшись, що Шрам їде на прощу, зголосилася поїхати з ним. Полковник спитав у господаря, чи погодився 6 він віддати свою дочку за його сина. Черевань радо дав згоду, а Леся ніби злякалася, хоч Шраменко їй теж припав до душі. Тут увійшла Череваниха й сказала, що такі справи так не робляться, спочатку слід сходити на прощу. Отже, сватання відкладалося, і Шраменко здогадався, що Череваниха має на думці іншого зятя, та й Леся ним гордує. Коли їхали до Києва, Петро прямо спитав Череваниху, а та відповіла, що їй, коли вона ще ходила вагітна Лесею, приснився дивний сон, що ясну панну забирає сам гетьман. Ворожка підтвердила, що суджений дочки, яку вона народить, буде найкрасивіший і найзнатніший.
Повесть "Тарас Бульба" - одно из самых совершенных творений Н. В. Гоголя. Оно стоило писателю огромного труда. В повести Гоголь рассказывает о героической борьбе украинского народа за свое национальное освобождение. Главные события происходят в Запорожской Сечи, в царстве свободы и равенства. Это вольная республика, в которой живут люди широкого размаха души, абсолютно свободные и равные, где воспитываются сильные и мужественные характеры. Для людей такого характера нет ничего выше на свете, чем интересы народа, чем свобода и независимость Отчизны. В повести превосходно раскрывается атмосфера могучего народного движения. Замечателен образ главного героя повести –Тараса Бульбы.
Суровый и непреклонный Тарас Бульба ведет жизнь, полную . невзгод и опасностей. Он не был создан для семейного очага. Его "нежба" -! чистое поле да добрый конь. Увидевшись после долгой разлуки с сыновьями, он назавтра же спешит с ними в Сечь, к казакам. Здесь его подлинная стихия. Гоголь пишет о нем: "Весь он был создан для бранной тревоги и отличался грубой прямотой своего нрава".
Человек огромной воли и недюжинного природного ума, трогательно нежный к товарищам и беспощадный к врагу. Он карает польских магнатов и защищает угнетенных и обездоленных. Это могучий образ, овеянный поэтической легендой, по выражению Гоголя: "точно необыкновенное явление русской силы".
Тарас Бульба - это мудрый и опытный вожак казацкого войска. Его "отличали" "умение двигать войском и сильная ненависть к врагам". Вместе с тем Тарас не противопоставлен окружающей среде. Он любил простую жизнь казаков и ничем не выделялся среди них.
Образ Тараса воплощает в себе удаль и размах народной жизни. Это человек большого накала чувств, страстей, мыслей. В нем нет ничего эгоистического, мелкого, корыстного. Его душа проникнута лишь одним стремлением – к свободе и независимости своего народа. Вот почему с такой ненавистью говорит он о ничтожных душах предателей: "знаю, подло завелось теперь на земле нашей: перенимают черт знает какие бусурманские обычаи; гнушаются языком своим; свой народ продают... ".
Вся жизнь Тараса была неразрывно связана с Сечью. Служению товариществу, Отчизне он отдавал всего себя безраздельно. Ценя в человеке прежде всего его мужество и преданность идеалам Сечи, он беспощаден к изменникам и трусам.
Сколько отваги в поведении Тараса, пробирающегося на территорию врага в надежде повидать Остапа! Потрясает драматизмом знаменитая сцена встречи отца со старшим сыном. "Затерявшись в толпе чужих людей, Тарас смотрит как выводят на лобное место его сына. Что почувствовал старый Тарас, когда увидел своего Остапа? "Что было тогда в его сердце? " - восклицает Гоголь. Но ничем не выдал своего страшного напряжения Тарас. Глядя на сына, самоотверженно переносящего лютые муки, тихо приговаривал он: "Добре, сынку, добре! "
Столь же крупно и выразительно раскрывается характер Тараса в трагическом конфликте с Андреем.
Рассказ Юшко:
"Любят-то они по сердцу, да бьют тебя по расчету."
" Он верил, что дети любят его, что он нужен им, только они не умеют любить человека и не знают, что делать для любви, и поэтому терзают его."
Объяснение:
Если не сложно, поставьте отметку "лучший" :)