1.Он был недорослем.Он не хотел учиться,вместо учёбы он гонялся за голубями и играл в чехарду с дворовыми мальчишками.Его учителем был Бопре,который в отечестве своём был парикмахером,мне кажется,что тут уже ситуация ясна.Между прочием Петрушу можно сравнить с Митрофанушкой для примера,ведь они оба были недорослями.
2. Цитаты:В то время воспитывались мы не по‑нонешнему. С пятилетнего возраста отдан я был на руки стремянному Савельичу, за трезвое поведение мне в дядьки. Под его надзором на двенадцатом году выучился я русской грамоте и мог очень здраво судить о свойствах борзого кобеля. В это время батюшка нанял для меня француза, мосье Бопре <…> и хотя по контракту обязан он был учить меня по‑французски, по‑немецки и всем наукам, но он предпочел наскоро выучиться от меня кое‑как болтать по‑русски, – и потом каждый из нас занимался уже своим делом…”
“…Мне было досадно, однако ж, что не мог отблагодарить человека, выручившего меня если не из беды, то по крайней мере из очень неприятного положения…”
Петр Гринев – добрый, отзывчивый человек:
“…вы всегда желали мне добра и что вы всякому человеку готовы Маша Миронова о Гриневе)
Гринев – хороший офицер. Начальники довольны его службой: “…Командиры, слышно, им довольны…” (о Гриневе)
Петр Гринев – совестливый человек:
“…С неспокойной совестию и с безмолвным раскаянием выехал я из Симбирска…”
“…Мне было стыдно. Я отвернулся и сказал ему: «Поди вон, Савельич; я чаю не хочу»…”
“…Наконец я сказал ему: «Ну, ну, Савельич! полно, помиримся, виноват; вижу сам, что виноват…”
Гринев – жалостливый человек:
“…Мне было жаль бедного старика; но я хотел вырваться на волю и доказать, что уж я не ребенок…”
“…Я взглянул на Марью Ивановну <…> Мне стало жаль ее, и я спешил переменить разговор…”
Объяснение:Может быть не правильно
Я вважаю, що зрада – це найстрашніше і найболючіше, що може статися у стосунках між людьми. Невірність пробачити не можна!
Це є свідоме завдання болю і страждань іншій людині. Вона завжди залишає глибоку рану в серці. Пробачити зраду, мабуть, може тільки найблагородніша людина.
Прикладом може слугувати вчинок Мавки з драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Лукаш розбив їй серце, знищив життя, проте та знайшла в собі сили простити йому. З цього випливає, що людина заради кохання готова пробачити навіть зраду.
Також яскравим прикладом може слугувати випадок із мого життя. Шість років тому мене зрадила найкраща подруга, знайшовши собі інших друзів. Після цього важко було довіритися комусь та знайти рідних по духу людей. Як можна побачити, зрада завжди залишає слід.
Отже, невірність – це страшний гріх, це чорна діра, яка засмоктує тебе і твоє життя. Зраду пробачити не можна!
Объяснение:
Ну якось так бо з подругою у мене було саме так...
Нещодавно я прочитала один з найвизначніших у світі літературних творів - роман Мігеля Сервантеса "Премудрий гідальго Дон Кіхот Ламанчський". Мене вразив образ головного героя роману.
Збіднілий гідальго з Ламанчі, начитавшись романів, уявив себе доблесним лицарем, назвав себе Дон Кіхотом, а свою шкапу благородним і милозвучним йменням Росинант, обрав дамою серця просту дівчину з сусіднього села Аль-донсу Лоренсо, вигадавши їй милозвучне ім'я Дульсінея Тобоська. І як личить доблесному лицарю, Дон Кіхот Ламанчський "приладив на голові свого латаного шолома, настромив на руку щит, схопив списа" та й "поїхав блукати світами кінно й оружно", "поборювати всілякого роду кривди".
На перший погляд, Дон Кіхот здається диваком. Він прагне нищити несправедливість у світі, але майже всі його справи, всупереч добрим намірам, обертаються проти нього або проти тих людей, яких він захищає. Перша ж подорож новоспеченого лицаря закінчилась тим, що його побили. Хлопця-підпаска, за якого вступився Дон Кіхот, наказавши відпустити хлопчину й заплатити йому сповна, хазяїн одразу ж після від'їзду лицаря, забив до півсмерті.
Каторжники, яких звільнив благородний гідальго, опинившись на свободі, побили його камінням та обібрали. Та Дон Кіхот не переймається через те, що у нього забрали речі, - він журиться, "що люди, яким він стільки добра робив, такого накоїли йому лиха". У нього добре серце. Він завжди залишається вірним своїм ідеалам. Дон Кіхот не може навіть уявити собі, що хтось може не дотримати свого слова. Лицар Сумного Образу прагне зробити життя кращим. Він фантазер. Навколишній світ він бачить крізь призму поезії.
Мені дуже симпатичний образ доблесного лицаря Дон Кіхота. Якби не було на світі таких людей, наше життя було б набагато біднішим.