Жизнь-жестокая вещь,но есть люди,которые всегда готовы протянуть руку нуждающимся,даже если они не просят об этом! Пройти мимо чужой беды или близким,безразлично созерцать горе, проблемы вокруг,думая только о себе или попытаться сделать мир лучше,подарить надежду,проявить сострадание -это личный выбор каждого человека,зависящий от него самого.В литературе много примеров равнодушных героев-эгоистов,но гораздо больше персонажей стремящихся разделить радости и горе окружающих, дающих людям теплоту своей души.Сострадание нам стать добрее,сделать жизнь светлее и лучше.
Деятельное сострадание жизнь людей ,описано А.Куприным в рассказе "Чудесный доктор".Доктор не мимо беды,откликнулся на чужое горе.Он не только умирающего ребёнка,но и всю семью Мерцаловых сделал счастливой,кардинально изменив судьбу чужих ему людей.Главная мысль рассказа "Чудесный доктор" -в каждой жизни есть место "чуду","мир не без добрых людей."Не стоит отчаиваться,всегда найдутся сострадательные люди с большим сердцем,которые придут на в самых сложных жизненных ситуациях.
Обыкновенные чудеса могут происходить не только на Рождество, такие люди как доктор Пирогов живут среди нас,сея добро и даря надежду отчаявшимся и попавшим в беду."Всякая хороша вовремя" и жизнь дана на добрые дела,неравнодушные люди никогда не пройдут мимо чужой беды.
Создавая образы различных людей в своих произведениях,Куприн призывает нас быть более внимательными,добрыми к окружающим, проявлять сострадание и отзывчивость к ближним,не оставаться равнодушными к страданиям людей.Тогда наша жизнь наполнится особым смыслом,а мир станет добрее и прекраснее.
Відповідь:
На наступний урок української літератури вчителька дала домашнє завдання прочитати повість Григора Тютюнника “Климко”. Чесно кажучи, я не дуже люблю уроки літератури й читати взагалі. Якесь нудне це заняття. Я б краще порозв’язував якісь задачі з математики – оце мені дуже подобається! Але якось так сталося, що саме цю повість я прочитав. Ми їздили на вихідні до бабусі і дорогою, в електричці, я й прочитав цю невеличку книгу. Чесно скажу – я був дуже вражений! В мене ледь сльози на очі не виступили, але я стримався, бо недобре такому дорослому хлопцю плакати, та ще й на людях. Тепер, думаю, варто поділитись моїми враженнями. Повість “Климко” розповідає про життя хлопчика Климка, який жив під час Великої Вітчизняної війни. Це були надзвичайно важкі і страшні часи! Загарбники знущались над людьми, забирали в них все до останньої крихти. Почався голод і треба було якось добути харчі. Климко знав, що їжу міняють на сіль, тому й вирішив добути солі. Варто згадати, що старався він не тільки для себе, але й для своєї вчительки Наталі Миколаївни та її маленької донечки Олі, для свого друга Зульфата і його дідуся. З самого початку повісті я зрозумів, що життя під час війни було пекельно важким! Окрім того, що люди гинули від куль, вони ще й покидали цей світ через голод і хвороби. Головний герой залишився сиротою і я навіть уявити не можу як йому було важко! Спочатку смерть батьків, а потім і дядька Кирила зробила його зовсім самотнім. Але ж ні! Він залишився добрим і відкритим і в своєму новому пристанищі часто приймав своїх друзів і бавився разом з ними. А потім заради своїх близьких він пішов по сіль, по суті – пішов на подвиг. Він знав, що йому загрожує страшенна небезпека дорогою до Слов’янська (саме тому він не дозволив Зульфату йти разом з ним), але все одно пішов, бо знав, що його до потребують. Я захоплююсь його мужністю і силою духу! Він надзвичайно довго йшов до міста майже нічого не ївши! Його ноги вже відмовлялись йти, а в голові паморочилося від голоду, але він змушував себе йти далі. На базарі він заступився за дівчину перед поліцаєм, хоч і був не надто дорослим, але однозначно сміливішим, ніж той самий поліцай. У тітки Марини він не залишився, хоч міг мати добрий притулок – він був відданий своїм друзям і знав, що без нього вони, напевне, загинуть з голоду, тому й продовжив свій шлях. І от, коли йому здавалось усміхнулося щастя, сталась справжня трагедія – Климко загинув зовсім недалеко від дому. Цей епізод мене надзвичайно вразив! Все сталось так несподівано і швидко, що й уявити важко! Я вже уявляв як читатиму про радість Наталі Миколаївни і Зульфата, коли Климко повернеться з їжею, а тут як грім серед ясного неба з’явилась куля, яка розбила всі мої надії і забрала Климкове життя. Одна неймовірно страшна секунда змінила все. Думаю, що саме так і було на війні, тому автор не став створювати картину щасливої зустрічі Климка з друзями, а показав як несподівано обірвалось його життя. Після цієї повісті я задумався над тим, чого варта одна секунда, одна мить, і як вона може змінити чиєсь життя. Думаю, нам усім варто більше цінувати те, що в нас є саме зараз – батьки поруч, можемо весело проводити час з друзями, їсти усе, що захочемо, спати в теплому ліжку і прокидатись під дзвін будильника, а не автоматні черги. Прикметним є й те, що Григір Тютюнник описав події війни на Донбасі. На жаль тепер ми знову бачимо війну на цій частині України. Сподіваюсь, що зовсім скоро діти і дорослі Донбасу прокинуться під мирним небом і всією країною ми святкуватимемо мир на нашій землі.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/moi-vrazhennia-vid-povisti-klymko/
Пояснення:
Рассказ Валентина Распутина «Уроки французского» (1973) — это трогательная история о том, как школьная учительница Лидия Михайловна своему воспитаннику пережить сложное для него время. Мальчик голодал, и эта молодая женщина всеми силами старалась найти накормить ребенка или хотя бы дать ему денег на еду. Но поскольку герой отвергал все ее попытки сделать это, учительнице пришлось пойти на отчаянный шаг: начать играть со своим воспитанником в азартную игру под название «пристенок».
Поскольку этот поступок, с точки зрения морали, в то время, как, впрочем, и сегодня, считался недопустимым, то, конечно, относиться к нему можно по-разному. Так, директор школы, в которой учился главный герой рассказа, назвал это действие учительницы преступлением, растлением и совращением. Но в моем представлении все выглядит совсем не так.
Да, Лидия Михайловна действительно играла со своим учеником на деньги, но делала она это лишь потому, что не нашла другого мальчику. Женщина испробовала все возможные варианты: она приглашала героя к себе на ужин, но он убегал, она присылала ему посылку с едой, но он гордо возвращал ее обратно.
Между тем, учительница видела, что мальчик ходит в школу в «застиранном пиджачишке на обвислых плечах» и старых чирках, он выглядит очень худым, растрепанным и «диковатым». Она знала, что он играет с дворовыми ребятами в азартные игры лишь для того, чтобы купить себе «баночку молока». Лидия Михайловна просто не могла позволить смышленому и мальчику вот так пропадать одному. Предложив своему воспитаннику поиграть в «пристенок», она нашла подход к ребенку и добилась того, чего хотела. Теперь мальчик стал брать у нее деньги, поскольку это не противоречило его понятиям о честности.
Мне кажется, важное значение в оценке поступка Лидии Михайловны имеет то, как именно играла учительница. Она делала это не без удовольствия, но отнюдь не ради денег или ради азарта. Наоборот, женщина даже сначала поддавалась своему ученику, пока тот не уличил ее в жульничестве.
Именно поэтому я считаю, что Лидия Михайловна своим поведением не нарушила никаких моральных норм, а, наоборот, ее поступок был очень нравственным. Женщина дала мальчику возможность продолжать учебу и жить нормально. Если бы не она, он либо вернулся бы домой, бросив школу, либо снова продолжил играть с дворовыми ребятами, подвергаясь постоянным избиениям.
Лидия Михайловна взяла на себя всю ответственность за совершенное ей «преступление» и даже после того, как директор уволил ее из школы, она все равно не перестала своему любимому ученику. Вернувшись на родину, девушка послала мальчику посылку, в которой были яблоки и макароны. В моих глазах этот поступок является еще одним доказательством искренних и чистых намерений учительницы. Думаю, сложно найти человека более благородного, чем Лидия Михайловна, и потому именно этой женщине посвящен рассказ «Уроки французского»
Объяснение:
ответ на сочинение есть в самом произведении