“Ревеко, люба Ревеко! — вигукнув Айвенго. — Це зовсім не жіноча справа. Не наражай себе на небезпеку, тебе можуть поранити чи вбити, і я все життя мучитимусь усвідомленням, що це сталося через мене. Принаймні візьми отого старого щита, прикрийся ним і постарайся якомога менше висуватися за віконну решітку.”-Турботливий .
“— Але подумайте про ваше королівство, государю, — заперечив Айвенго, — вашому королівству загрожують розпад і міжусобна війна, а вашим підданим — незчисленні лиха, якщо вони втратять свого монарха в одній із тих сутичок, у які вам вгодно втручатися кожен Божий день, на кшталт тієї, від якої ви щойно врятувались.”ПІКЛУЄТЬСЯ ПРО ІНШИХ.
“— Я не хочу ні користуватися його обладунком, ні віддавати його тіло на поталу, — сказав лицар Айвенго. — Він боровся за віру християнську. А нині він упав не від руки людської, а з волі Божої. Але нехай його поховають тихо і скромно, як личить загиблому за неправе діло. ” ЧЕСНИЙ. ПРАГНЕ СПРАВЕДЛИВОСТі.
Айвенго – молодий, хоробрий, сміливий. Безстрашно вступає він в поєдинки на лицарських турнірах, відстоюючи справедливість і честь. Він люто ненавидить норманів, які завоювали його рідну землю, і ось вже 100 років, як сіють на цій землі жорстокість, невірність. Айвенго всім серцем полюбив леді Ровену, вихованку свого батька. Ровена, полонила його серце і думки, саме їй він присвячує свої військові подвиги. Саме любов до Ровени була однією з причин сварки батька з сином.Айвенго – людина справедлива і благородна. Він завжди готовий до чесним людям, захистити їх від свавілля підступних норманів. Саме Айвенго стає ангелом-охоронцем для красуні Ребекки і її батька, старого єврея Ісаака. Він рятує гаманець Ісаака і його життя від зазіхань Бріана де Буагільбера та заступається за Ребекку на суді в прецептор.Айвенго – людина прогресивних поглядів. Він розуміє, що майбутнє за об’єднанням Англії. Тому стає прихильником короля Річарда Левове Серце, супроводжує його у Третьому хрестовому поході для захисту християнських святинь. Саме прихильність до короля-нормана стала причиною сварки між Айвенго і його батьком. Седрік тривалий час вважав свого сина зрадником, позбавив його спадщини. Тому на лицарському турнірі в Ашбі Айвенго виступав під ім’ям Позбавлений спадщини, а на його щиті був зображений дуб, вирваний з коренем. Але сміливість, шляхетність, патріотизм молодого лицаря переконали батька в тому, що прийшов новий час і прогресивна молодь сповідує нові ідеї – ідеї національного єднання. Айвенго – справжній лицар! Але чи легко бути лицарем? І так і ні! Так як для цього потрібно мати полум’яне серце, небайдуже до людського горя; сильну руку, здатну приборкати підлість і зраду. Ми живемо в XXI столітті. Але нетлінними залишаються людські цінності, які притаманні герою роману, доблесному лицарю Айвенго
Задуматися над цим неоднозначним запитанням мене змусив один випадок. Була людина, котрій я безмежно довіряв, але в якийсь момент вона прикро мене зрадила (зауважу – це не була подружня зраза, цією людиною був чоловік, один мій знайомий), навіть не подумавши, що мене це зробить нещасним.
Не знаю, про що думають люди, коли зраджують своїх знайомих. Можливо, вони просто ні про що не думають. Це скоріше за все. Просто зраджують по інерції, бездумно, безвідповідально. Важко уявити, як так можна, але ж саме так воно і відбувається.
Можливо, зраджувати і брехати змушують хворобливі амбіції чи бажання досягти успіху. Але це так по-ідіотськи. Ну хіба можна вважати успіх успіхом, коли він побудований на зраді? І хіба може людина бути щасливою, якщо для цього їй потрібно постійно брехати? Абсурд.
Християнська релігія вчить, що зради й брехню потрібно прощати. Щоправда, в цьому твердженні все далеко не так просто – воно наче кличе роздумвати над собою, щоб відкрити саме той істинний зміст, який був закладений у нього самим засновником цієї релігії Ісусом Христом. А полягає цей зміст у тому, що брехню й зраду потрібно не лише простити, але й виправити, викорінити, знищити. За це варто боротися, не шкодуючи власних сил.