Як відомо, у кожної епохи свої герої. А хто герой нашого часу, та й що таке це саме «наш час»? Великий Гете сказав колись вустами Фауста:
«…той дух, що духом часу звуть,
є дух професорів і їх понять».
Може, і правда – немає ніякого особливого часу з його духом, а є просто ми зі своїми ідеалами і мріями, поглядами і уявленнями, думками, модою та іншим «культурним багажем», мінливим і непостійним? Усі ми, що бредуть за кимось з минулого в майбутнє…
Слово «герой» прийшло до нас із Стародавньої Греції, воно перекладається як «захисник», «охоронець» та етимологічно пов’язане з ім’ям богині Гери, покровительки шлюбу і обітниць. У латинській мові аналогічне поняття означає «зберігати ціле», в авестійському – «пильнувати». Герой – міфологічний, як правило, син смертної матері й безсмертного батька, як, наприклад, Геракл. Народившись на землі і пройшовши безліч випробувань, він повертається до свого божественного батька, остаточно долаючи свою смертну земну природу і вказуючи тим самим шлях всьому людству.
Сьогодні ми вживаємо слово «герой» в безлічі різних смислів, дуже далеких від початкового. Герої праці і війни, герої книжкові, театральні та кінематографічні, трагічні й ліричні, нарешті, герої «наших романів»… Чому? Може бути, просто тому, що за вікном у нас не полуденне сонце Еллади, а захід Європи, і в свято ми йдемо не на Акрополь, а в супермаркет. Але в будь-якому випадку поняття це хоч і змінилося, але не застаріло. Живе таки в нас щось, що змушує душу, нехай і несвідомо, шукати того, хто міг би служити їй орієнтиром. Адже в герої, як у фокусі, збирається те краще і цінне, до чого ми прагнемо самі. І по тому, які у нас герої, можна судити і про нас самих, про ті цінності, які нам важливі і дорогі.
Нажаль, сьогодні ми майже не знаємо героїв серед реальних людей. Опитування, яке нещодавно провів благодійний фонд, показало, що близько 40% респондентів не змогли назвати навіть одного «справжнього героя» України. Близько 20% вважають, що справжніх героїв у реальному житті взагалі немає (серед молоді таких 25 %). Лише дуже небагато назвали Георгія Жукова та Юрія Гагаріна (по 4%), а також відомих в наш час політичних діячів. Найчастіше серед «справжніх героїв» молодь називала Іллю Муромця (20%). Друге місце в числі вигаданих героїв молоді займає бандит Саша Білий з телесеріалу «Бригада». Його вважають «справжнім героєм» 17 % молодих людей. На третьому місці – Штірліц.
Старші покоління часто згадували також Олексія Маресьєва з «Повісті про справжню людину» Б. Польового і Гліба Жеглова з кінофільму «Місце зустрічі змінити не можна» … Експерти та священнослужителі, висловивши обурення, відзначили, що за такі результати слід сказати нашому телебаченню і закликали згадати попередній досвід виховання молоді. За їх словами, раніше було абсолютно ясно, хто є справжній герой». Не знаю, чи варто нарікати на ЗМІ, приймати закони, загрожувати і наказувати, адже ЗМІ – це лише «засоби», не більше того, і проблема, можливо, зовсім не в коштах.
Минули часи, коли нашими героями були Пархоменко і Стаханов, Олександр Матросов і політрук Клочков, Цой і Тальков, і в наріканнях з цього приводу не багато сенсу. Новий час, нові цінності – нові герої, які їх втілюють. Завдяки цим цінностям за ними йдуть, їх приклад наслідують, неважливо, в руслі панівної ідеології чи протестуючи проти неї (а стало бути, стверджуючи якусь свою, як Че Гевара або Павка Корчагін). Може, в цьому і криється одна з причин відсутності сьогодні реальних героїв – в нинішній розмитості цінностей та ідей, неясності, куди і навіщо ми йдемо?
Які цінності повинен виражати герой, щоб стати героєм для нас, до чого прагнути, за які ідеї боротися? А які вони бувають, ці ідеї і цінності, запитаємо ми. Християнські православні? Національні українські? Універсальні, загальнолюдські? Якісь ще? Важке запитання, чи не так? Простіше створити кіношного героя, сконструювавши зрозумілу «чорно-білу» реальність, найкраще військову, де сенс речей до межі простий (на війні, як на війні): тут наші, там вороги, і відразу видно, хто герой, а хто ні. Однак кіно про війну і мир (принаймні, на перший погляд), про життя – дві великі різниці. І якщо на війні зрозуміло, за що битися, – то за що боротися нам, окрім як за власне виживання, абсолютно не ясно. Але… «Герой боротьби за власне виживання»? Не дуже надихає. Та й сама боротьба, її сенс не занадто очевидні для нас.
