Объяснение:
Повесть «В окопах Сталинграда» свободна от казенного оптимизма, ее герои не чувствуют себя пешками в руках всеведущего стратега. Писатель упрямо верит в человека вести долгий неравный бой, и, возможно, именно такой взгляд на участников сражения сообщил повести тот запас жизненных сил, который сделал ее своего рода ориентиром для будущих писателей.
У Некрасова свое представление о бое, о жизни, о смерти, он не отвергает инстинкт «Мыслей нет. Мозг выключился. Остается инстинкт — животное желание жизни и ожидание. Даже не ожидание, а что-то, не объяснимое словами... ».
Некрасов первым в нашей литературе сказал о нравственной ответственности командира, посылающего бойцов на смерть — сказал о цене крови. Тема эта станет впоследствии особенно близка
1. Очумелов глядит в сторону и видит: из дровяного склада купца Пичугина, прыгая на трех ногах и оглядываясь, бежит собака.
2. Он бежит за ней и, подавшись туловищем вперед, падает на землю и хватает
собаку за задние лапы.
3. Из лавок высовываются сонные физиономии, и скоро около дровяного склада, словно
из земли выросши, собирается толпа.
4. В центре толпы, растопырив передние ноги и дрожа всем телом, сидит на земле сам виновник скандала - белый борзой щенок с острой мордой и желтым пятном на спине.
5. - Я еще доберусь до тебя! - грозит ему Очумелов и, запахиваясь в шинель, продолжает свой путь по базарной площади.
Новела американського письменника Р. Бредбері «Усмішка» залишає неоднозначне враження. Важко читати сторінки, присвячені майбутньому. Стає просто страшно. Це не люди, а справжнісінькі дикуни, озброєні залишками техніки. Воно й не дивно: адже вони уміють лише руйнувати, бити, громити.
Вражає те, що земляни, створивши технократичну цивілізацію, прийшли до духовного зубожіння. Вони не сприймають краси. Саме тому їм цікава дика забава: вони зібралися на майдані, щоб плюнути на картину, а потім її розірвати. Люди не бачили картину раніше. Вони навіть точно не знали, як вона називається. На запитання Тома лише один чоловік непевно сказав: «Мона Ліза».
А маленький хлопчик Том стояв, зачарований цією картиною. Він єдиний, хто не міг на неї плюнути. Чому? Та тому що Том ще не зіпсований духовно, у нього немає ні тієї жорстокості, ні тієї ненависті, що є у дорослих. Мені він дуже сподобався. Як і йому, мені було боляче, коли нищили картину.
І ось усе скінчилося. Натовп розійшовся. Навколо стало тихо. Світ заснув. Не міг заснути тільки маленький хлопчик Том. Він тихенько підійшов до вікна, розтулив пальці, розгладив шматочок пофарбованого полотна. Світ спав, осяяний сонцем. А на долоні хлопчика лежала Посмішка. Так, чудова посмішка, що залишила його людиною в озвірілому натовпі, та посмішка, котра так потрібна людям. Не дивно, що посмішка опинилася в руках Тома, адже він єдиний, хто розуміє красу.
Фінал новели символічний: ранок і дитина, яка тримає посмішку. Таке закінчення твору породжує впевненість у тому, що все буде добре. І прийде справжнє майбутнє, яке побудують люди «з душею, яка горнеться до гарного». А краса завжди здатна пробудити душу. Адже не тільки наука є складовою міцної цивілізації.