Дуже комічно драматург демонструє повну неспроможність Журдена до великосвітських танців. Пісні аристократів видаються учневі нудними та тоскними, він любить невигадливі народні мелодії: «Про овечку». Вчитель філософії натовкує свого учня прописними істинами. Сміх до того ж викликає стійкість та впертість героя, який терпить весь цей хаос у своєму домі заради мети – виглядати справжнім аристократом.
Автор наголошує, що дворяни не є кращими за міщан, а часто навпаки. До того ж пан Журден заради своїх дурних ідей порушує лад та спокій у родині. Він навіть хоче пожертвувати щастям дочки Люсіль – забороняє ії виходити заміж за коханого Клеонта, який не є дворянином. Батьки Журдена були купцями, але тепер герой намагається будь-що відхреститися від них.
Вчителі та кравець лестять своєму бездарному учневі, з серйозним виглядом захоплюються його «успіхами», називають його «ваша милість», «ваша світлість» - дворянськими титулами. З таким само серйозним виглядом проголошують нісенітниці «турки», а насправді – перевдягені посланці Клеонта. Останній за до слуги все-таки вирішив домогтися руки Люсіль і видав себе за турецького аристократа.
Скучно. Однообразно. Серо. А в кино... по-другому? Погони, любовь, экшен, драмы. То, о чём ты где-то глубоко внутри мечтаешь. Стать таким же хорошим, как главный герой, а может и таким же красивым? Неважно.
Кино - это то, что даёт увидеть что-то, чего нет у тебя. Чем ты можешь восхищаться, к чему стремиться.
У каждого кино есть свой зритель. Скучных фильмов не бывает.