1)Метафоры:"сердце дрожит","томи тоскою".
2)Олицетворения: “звон зовет и манит”, “сердце дрожит и тает” .
3)Эпитеты:“храм пятиглавый”, “звон призывный”, “край родимый”, “край благодатный”, “непонятная тоска”, “мечта чудесная”, “пространства небесные” .
4)Звуки,фонетические средства:Автор использует ассонанс и аллитерацию.Многократное ассонансное повторение гласных звуков передаёт смену настроения автора,религиозные чувства очищения,которые приносит благовест.Аллитерация,повторение "р" , передаёт звучание колоколов,напоминает радостный перезвон.
5)Настроение:Лирическая элегия,напоминающая зван колоколов,вызывает религиозное настроение.Немного грустно,с ностальгической ноткой,автор передаёт свои размышления читателям.Оптимистический настрой,чувства лирического героя,обращение к людской доброте и сердобольности,горечь раскаяния-всё это автор проносит через свои переживания и обращает к душам читателей.
Еліза – це дівчина з простої сім’ї, яка нічим не відрізняється від інших. Вона має цікаву зовнішність, проте далеко не красномовна мова розвіює ілюзію, безжально розкриваючи всю реальність. Її вчителем був Хіггінс, який посперечався зі своїм другом, що всього через деякий час цю дівчину зі звичайного провінційного містечка вже не можна буде впізнати.
Видатний драматург показує три стадії розвитку свідомості Елайзи-Галатеї: безграмотна квіткарка, «майже леді», справжня леді, що може вести гостру дискусію. Елайза змінюється протягом усієї п’єси. Проте основа особистості, темперамент зберігаються.
«Розумієте, різниця між леді і квіткаркою полягає не в умінні зі смаком вдягатися чи правильно говорити – цього можна навчитися – і не в тому, як вона поводиться, а в тому, як поводяться з нею інші».
У четвертій дії «Пігмаліона» перед нами постає зовсім інша Еліза: упевнена в собі жінка, яка так просто не поступиться власним щастям. Вона навчилася правильної літературної вимови, гідної поведінки у вищому суспільстві. Завдяки наполегливій праці та своїй красі вона підкорила світ, але дивак науковець Гіггінс ніби не помічає її чарів. Проте вона розуміє, що не є господинею в будинку Гіггінса, що він не цінує її як жінку, завдяки досягнутим нею результатам він просто виграв парі. Еліза розуміє: з одного боку, вона певною мірою закохалася у свого вчителя, з іншого — не була потрібна йому. У цій ситуації дівчина поводиться як справжня леді, яку образили, висловлюючи професорові весь негатив, що накопичився протягом цього часу в її серці. Стає зрозумілим, що Еліза — дуже сильна особистість, але Гіггінса вона ніколи не переможе. І в цій, здавалось би, безвихідній ситуації дівчина знаходить вихід, який зрештою винагороджує її перемогою над обставинами.
Риси характеру: щирість, енергійність, природна моральність. Дівчина має почуття власної гідності.
Цитатна Характеристика
«її не можна назвати привабливою» (за словами самої Елізи)
«Ой, паночку, скажіть йому, щоб не писав на мене! Ви й не знаєте, що мені од того буде! Вони ж заберуть у мене дозвіл торгувати й виженуть мене на вулицю за те, що ніби чіплялася до мужчин.»
«Створіння, що видає такі гнітючі й поглинаючі звуки, не має права бути хоч би й де — не має права на життя! Затям: ти — людська істота, наділена душею і божественним даром ясного, виразного слова, а твоя рідна мова — це мова Шекспіра, Мільтона та Біблії, тож не курникай тут, неначе хвора голубиця!»
«Я маю право продавати квіточки де завгодно, аби тільки не стовбичила людям на дорозі», «Яке в нього право втручатися в мої діла? Аніякого права!», «Я маю таке саме право буть тут, як і ви!»
«стати продавчинею у квітковому магазині, щоб не стирчать із кошиком на розі Тотнем-Корт-роуд».
«Але я можу обійтися без вас — ще й як обійдуся, не думайте»