Кладовая солнца.
Это произведение про нерушимую стойкость детей.Даже после смерти родителей они не перестовали вести хозяйство,ходить на охоту. Они частенько вспоминали отца:Митраша рассказывал про компас,а Настя про Палестинку-особый сорт клюквы.
В рассказе так же рассказывается про собачонку Травку,которая даже после смерти хозяина,ловила зайцев и ждала Антипыча.
В какой-то момент дети начинают идти по разным тропинкам-к этому привела их ссора.
Это произведение учит стойкоти духа,верности, и конечно дружбе.
Объяснение:
Шесть часов утра, срабатывают будильники в коммунальной квартире, и все начинают потихоньку собираться на работу. Ребята же остаются спать, так как настала пора летних каникул. Так и остались в коммуналке: Борька, Володя Глухов, Женя Крупицин.
Борька вскочил с пастели самый первый, он всегда любил вместе со взрослыми, так как ему очень нравилась утренняя суматоха, кипения весёлого чайника и холодная бодрящая вода. После того, как все взрослые разошлись на работу, Борька принялся за уборку, а после отправился гулять по пустынным улицам. Также мальчику побыстрее хотелось отправиться в поездку со своим отцом. Подходя к дому, Борька увидел, что скорая увозит отца Володи.
У Глухова Володи умерла мама, а отец начал постоянно от горя пить. Глухова уволили с завода, на котором он работал. Соседи же кто чем может, они даже пытались усыновить мальчика. Также Глухов старший вымещал всё свою злость на сыне, от чего тот и ушёл из дома.
Жалко стало всем Володю, соседи сразу же стали размышлять, что будет с бедным мальчиком. А отец Жени Крупицин, начал приводить пример своему ленивому сыну. Вернувшись из больницы, их сосед Глеб, сообщил, что Глухова не стало и нужно готовиться к похоронам.
Соседи стали думать, что сказать Володьки, когда он вернётся домой. Так и похоронили Глухова старшего с завода. Соседи убрались в квартире, а сам же Володя решает с утра идти на завод, устраиваться сварщиком.
На следующее утро Володя Глухов и Женя Крупицин собираются на завод. Но Борька больше никого не торопит и остаётся совсем один в пустой квартире, с мыслями о том, то его время ещё не пришло. История учит читателя, тому, что у всего есть своё время и торопить его не стоит, так как, что должно произойти, обязательно произойдёт в свой срок.
Источник: chitatelskij-dnevnik.ru
если катерини из шевчека то вот
Образ Катерини — вродлива селянська дівчина. У неї чорні брови, карі оченята, біле личко — як квітка в полі, рученьки. Тарас Шевченко використав епітети і порівняльни характеристики для змалювання портрета своєї героїні поеми "Катерина". ... Катерина щиро полюбила москаля, а він її зрадив.
Опис Катерини – «чорні брови», «карі очі»; «біле личко»; покритка;
Риси характеру Катерини – здатна на великі страждання; рішуча, безжалісна; щира і проста, чесна і благородна; відверта і довірлива.
В центрі твору — селянська дівчина Катерина. Вона настільки чесна і благородна, що навіть не підозріває в особі офіцера негідника, вона цілком довіряється йому і тому гине. Почуття її природні, звичайні і змінюються залежно від тих ситуацій, в які вона потрапляє. Внутрішній світ Катерини ясно виявлений в її поведінці: весело їй — вона співає, тяжко — вмивається сльозою. Зображення постаті героїні органічно поєднується з багатьма не менш виразними і не менш пластичними образами-переживаннями. Так, душевний стан Катерини, її тяжкі переживання змальовуються через її поведінку, через її ставлення до людей, до оточення.
Розпитавши дорогу «в Московщину», Катерина просить у них милостині. Це вперше вона простягає руку. Робити їй це дуже тяжко. Відбувається внутрішня боротьба — просити чи не просити? Кожна її репліка природно звучить тільки в устах цієї звичайної дівчини. Її мрії, прагнення є мріями і прагненнями сааме такої дівчини, як Катерина. Репліка — «Люди добрі, де шлях в Московщину?» — вже сама по собі викликає в уяві читача нехай і невиразно окреслену постать. А в поєднанні з описом зовнішності («У латаній свитиночці, на плечах торбина, в руці ціпок, а на другій — заснула дитина») образ стає яскравішим і виразнішим.
Гармонійність зберігається між характером і поведінкою героїні, між ходом думок їх вислову: Обізвався старий батько: / «Чого ждеш, небого?». Що могла сказати старому батькові «грішна» дочка. Вона знає, що її люблять батьки, що страждають, може, ще більш, ніж вона, але виганяють її з дому тому, що своєю поведінкою Катерина порушила моральні традиції. Перша зустріч з москалями завдала їй пекучого болю і закинула в душу невиразний ще сумнів вперше глянути правді в очі. Катерина починає уявляти майбутнє сина-байстрюка. І це її передбачення поділяє автор. Проте нещасна матір ще не може відмовитися від своє мрії і продовжує пошуки, бо любить офіцера, вірить його обіцянкам. Мати-покритка, скільки їй стало сил, захищає своє дитя від жорстокого і ворожого світу. Але всі і все — односельці, батьки, кохана людина, сама феодальна дійсність — повстали проти неї як матері. Саме в цьому трагедія Катерини. У кожній деталі образу героїні розкривається якась сторона його, як цілого, і навпаки — сукупність усіх деталей дає цільний образ страдниці, жертви панської розпусти. Загибель героїні — не випадкова. Вона стала жертвою розпусти панів.