Стихотворение М. Ю. Лермонтова "Ангел" датируется 1831 годом. Оно относится к юношескому периоду творчества Лермонтова. И это единственное стихотворение Лермонтова, которое он сам передал в печать. Идея написания этого стихотворения была навеяна воспоминвниями о колыбельной песне, которую в раннем детстве поэт услышал от мамы. Написано стихотворение в жанре - элегия. Тема одиночества проявляется во всем творчестве Лермонтова. Он - поэт, талант, изгнанник, чье творчество многие воспринимали с завистью и презрением. В стихотворении тема веры также четко звучит в стихотворении. Лирический герой - это ангел, готовый покорно отдать "младую душу" в "мир печали и слез" по воле Божьей. В стихотворении Лермонтов использует: множество эпитетов, метафору, анафору, инверсию и антитезу. В "Ангеле" используется разностопный амфибрахий, чаще всего - трехстопный. Рифмовка - парная. Стихотворение, написанное Лермонтовым в 16 лет, пропитано детской наивностью, что не может не нравиться.
Є в історії українського народу могутній і прекрасний період: це - запорозьке козацтво. Про нього написано чимало цікавих творів, і один з найкращих - повість М. В. Гоголя "Тарас Бульба", над якою письменник працював майже десять років. Це були кращі люди свого часу і вірні сини України, міцні духом, багаті розумом і глибоким патріотичним почуттям.
Запорозька Січ... Це не тільки місце. Це втілення мрії українського народу про вільне життя, про бойові подвиги. Це царство волі й рівності. Це вільна республіка, у якій живуть люди широкого розмаху душі, абсолютно вільні й рівні. Тут виховуються вільні, мужні характери, для яких немає нічого вищого за інтереси народу, за волю й незалежність Вітчизни.
«За стрімкими дніпровськими порогами у Запорозькій Січі вирувало легендарне козацьке життя.
Козаки — то волелюбні лицарі українського народу, захисники рідної землі. Свята правда, непорушна дружба і відвага керували ними. Душа цих відважних лицарів боліла за неньку-Україну, поневолений народ, і вони захищали рідну землю і свою віру, героїчно й майстерно б'ючись як на суходолі, так і на морі.
У військовому, повному небезпек і несподіванок житті козак потребував вірного побратима, який вчасно до , захистить від біди. Заради Батьківщини, вірного побратима козаки ладні були загинути, але козацької честі не зганьбити.
Щодо опису побуту і звичаїв запорожців письменник намагався наслідувати дійсність. Все, що відбувалося на Січі, читач бачив очима Остапа та Андрія. Разом з ними милувався величезним козаком, який спав прямо посеред дороги, розкинувши вільно руки й ноги. Вражає читача, як і молодих козаків, сцена покарання вбивці. Життя козаків було дуже суворим, вони звикли до походів, не любили розкошувати.
Найбільшу цінність для всіх становило бойове товариство. Вкарбовуються у пам’ять слова головного героя: «Немає зв’язку, святішого від товариства!», «поріднитися рідністю по душі може тільки людина».
Великого значення надавали Тарас Бульба та його бойові побратими цьому поняттю - товариство. Все могли віддати, забути про власну користь, про рідних, а товариство не могли зрадити ніколи. Тому й перемагає їхній дух, тим вони й сильні. Такими героями й пишалася українська земля.
Романтика героїчних подвигів козаків приваблювала багатьох митців. Серед них був і прославлений художник І.Рєпін. Він написав відому картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану».
Объяснение:
Удачи тебе!