Тільки в єдності — сила; «золоте слово» — любов до Батьківщини, збереження її єдності. Жанр: ліро-епічна поема. У «Слові про похід Ігорів» багатий ідейний зміст переданий за до системи яскравих художніх образів. Серед них найбільше уваги приділено князеві Ігорю.
Ігор Святославович для автора є втіленням князівських доблестей. Він мужній, сповнений «ратного духа». Жадоба «испити шеломомь Дону», почуття воїнської честі відтісняють страшне віщування — затемнення сонця. Справжній лицар, він ігнорує недобрі прикмети, вважає, що краще вмерти від меча, ніж потрапити в полон. «Слово о полку Ігоревім» - найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури. Із поеми ми дізнаємося про життя нашого народу в сиву давнину, про його героїчну боротьбу з ворогами. Автор з великою майстерністю змалював мужніх захисників Руської землі у XII столітті. Боронити Руську землю від половців було найголовнішим завданням князів руських XI-XII століть. В основу сюжету «Слова…» покладено розповідь про невдало завершений похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича в союзі з його братом Всеволодом, сином Володимиром і племінником Святославом на степових кочівників-половців. Похід відбувся навесні 1185 року. Після першої вдалої битви Ігор зазнав поразки і разом із союзниками потрапив у полон до половців. «Слово…» написане незабаром після цих подій, очевидно, не пізніше 1187 року. Розповідь у «Слові…» починається в похмурих, тривожних тонах, у передчутті неминучої біди і ведеться далі скорботно і схвильовано. Але закінчується оповіданням про втечу Ігоря з полону, повернення на Руську землю, де його радісно зустрічають співвітчизники.
Объяснение:
1)Кирила Петрович принимал знаки подобострастия как надлежащую дань;
дом его всегда был полон гостями, готовыми тешить его барскую праздность,
разделяя шумные, а иногда и буйные его увеселения.
2) Троекуров, надменный в сношениях с людьми самого высшего звания, уважал Дубровского, не смотря на его смиренное состояние.
3) Все завидовали согласию, царствующему между надменным Троекуровым и бедным его соседом и удивлялись смелости сего последнего, когда он за столом у Кирила Петровича прямо высказывал свое мнение, не заботясь о том, противуречило ли оно мнениям хозяина.
4)Слуга, поскакавший за ним, воротился, как еще сидели за
столом, и доложил своему господину, что дескать Андрей Гаврилович не послушался и не хотел воротиться.
5)Андрей Гаврилович, изумленный неожиданным запросом, в тот же день написал в ответ довольно грубое отношение, в коем объявлял он, что сельцо Кистеневка досталось ему по смерти покойного его родителя, что он владеет им по праву наследства, что Троекурову до него дела никакого нет, и что всякое постороннее притязание на сию его собственность есть ябеда и мошенничество.
6)На каковое имение, принадлежащее отцу его, представлен уже от него в
доказательство крепостной акт, по которому и следует, на основании
означенных узаконений, из неправильного владения помянутого Ду6ровского отобрав, отдать ему по праву наследства.
