Младший сын Тараса ради любви к красавице-полячке отрекся от отчизны, от друзей-товарищей и даже от отца и перешел на сторону неприятеля. Не ожидал старый казак такого поступка от родного сына, долго не мог поверить и смириться с этим и, наконец, «проклял и день и час, в который породил на позор себе такого сына». Он хотел сам расправиться с предателем и отвел руку другого казака, который во время боя уже настиг Андрия.
Трудно передать ту боль и отчаяние, которые испытал Тарас, наставляя ружье на собственного сына. Но не стал он сохранять жизнь Андрию, потому что предательство для Тараса – самый большой грех. Недаром в своей речи по поводу избрания его атаманом Бульба говорит: «Чтобы пришло такое время, когда выходили молодцы один другого лучше, чтобы сказали внуки и сыны тех внуков, что были когда-то такие, которые не постыдили товарищество и не выдавали своих…».
Старший сын Тараса Остап не запятнал ни своей чести, ни чести отца. Он храбро сражался с превосходящими силами поляков и был пленен в неравном бою.
Объяснение:
Вони зустрілися випадково. Квітучий травень добігав кінця, і все навколо буяло весняним цвітінням. Він молодий, досить талановитий, але ще мало кому знайомий художник. Богдан, що своїми сміливими міркуваннями чомусь не припав до душі організаторам виставки; і вона- ще зовсім юна першокурсниця місцевого педагогічного коледжу Олеся... Зустрілися на алеї в парку. Їхні погляди зустрілися, але обоє були чомусь дуже заклопотані й надто серйозні. Так і розминулися в той день. Але дорогою додому (кожен до себе) відчули, що їхня Богданові не давали спокою бездонні голубі очі незнайомики. Олеся ж довго міркувала, чому хлопець такий невеселий... зустріч не остання. Наступного дня вони знову зустрілися на тому ж місці, а далі ще, і ще... Знайомство, зустріч, щира дружба і велике кохання. Богдан завдячує долі, що зустрів свою єдину. Отак проста зустіч може перевернути все навколо.