Криза ренесансного світогляду. З кінця XVI ст. ідеологію Відродження починає охоплювати глибока криза. її насамперед породила криза віри в людину, в її можливості побудувати життя на засадах справедливості й розуму.
Європу роздирали загарбницькі й релігійні війни та революції, з яких найбільш кривавими були Тридцятилітня війна (1618—1648) та Англійська революція 1648 р. При цьому відбувався процес зміцнення європейських монархій та абсолютизації королівської влади, який ще більше поглиблював кризу гуманізму. Посилився й процес відродження авторитету і влади католицької церкви, який дістав назву контрреформації, тобто світоглядної противаги попередньому, часів Відрод-реформаційному протестантському руху. Контрреформація знаменувала собою часткове повернення до часів середньовіччя, зокрема до його ідеології і світоглядної системи з культом Бога, а не людини.
Нова картина світу. Та саме в XVII ст. починається Новий час: відбувається становлення нової картини світу, яка визначатиме розвиток людства практично до кінця XIX ст. Саме в Новий час остаточно формується історико-культурне поняття «Європа». Саме в XVII ст. зароджується такий важливий феномен, як громадська думка — особливе ідейно-психологічне явище, можливе лише в громадянському суспільстві, що усвідомлює як свій зв'язок з державою, так і відносну незалежність від неї.
Наприкінці XVII ст. в Західній Європі з'являються перші професійні письменники. Атмосфера публічного обговорення проблем суспільного життя і літератури сприяє розквіту публіцистики і періодичних видань. XVII ст. характеризується також і як вік науки. Виникає нова, більш звична для сучасної людини класифікація галузей науки і їх нова ієрархія. Усе це і визначило головний вектор розвитку людської думки XVII й подальших століть розвитку людської цивілізації.
XVII століття як літературна епоха датується приблизно від 90-х років XVI ст. до 80—90-х років XVII ст.
Головними літературними напрямами XVII ст. стали бароко і класицизм, які, кожний по-своєму, віддзеркалили панівні тенденції світовідчуття людини тієї епохи. Митці бароко зображували людину, яка цілком покладалась на ірраціональні сили, наперед визначену долю, душу якої, внаслідок утрати гармонії зі світом, розривали трагічні суперечності буття, непевність і постійні сумніви. Навпаки, у творах представників класицизму світовідчуття людини стає більш певним, цілеспрямованим, сповненим віри у спроможність людського розуму подолати складні перепони долі, збагнути таємниці природи і проблеми суспільства, поліпшити людське єство і навколишній світ.
Садко – обычный гусляр, не богатый, но очень известный за свой талант. У него есть самое большое в мире богатство – его яровчатые гусли. Он играет на застольях, развлекая весь честной народ.
Все чаще и чаще стали забыть о дивной игре гусляра. Он горевал, поэтому приходил на озеро и играл свою музыку там, чтобы утолить свою грусть и печаль. После третьего его прихода, в озере разверзлась вода, и появился морской царь. Царь морской посоветовал Садко поспорить с купцами. Он предложил сказать, что гусляр сможет поймать 3 чудных рыб, а за это купцы должны отдать ему торговые ряды.
Садко послушался царя вод и сделал все так, как тот ему говорил. Купцы проиграли, и Садко стал богатым вельможей. Но большие деньги погубили его. Он начинает строить невиданные палаты и реализовывать прихоти своей фантазии.
1. О. Генрі займає в американській літературі виняткове місце як майстер жанру «короткого оповідання». «Відмінність новели від розповіді не представляється мені принциповим», – писав дослідник європейської новели Е. Мелитинский. Теоретичного визначення новели «не існує, швидше за все тому, що... новела постає в реальності у вигляді досить різноманітних варіантів, обумовлених культурно-історичними відмінностями... Цілком очевидно, що сама стислість є істотною ознакою новели. Стислість відокремлює новелу від великих епічних жанрів, зокрема від роману і повісті, але об'єднує її з казкою, быличкой, байкою, анекдотом»
2. Вся творчість О. Генрі звернено до непомітним «маленьких» людей, він прагне привернути увагу привілейованої частини суспільства до людей, чиї біди і радості він так жваво і яскраво зображував у своїх творах. Він хоче показати ті справжні людські цінності, які завжди можуть служити опорою і розрадою в найбільш важких життєвих ситуаціях. І тому він часто робить героями своїх новел тих, хто, висловлюючись сучасною мовою, перебуває «на межі бідності». О. Генрі повний участі та співчуття до своїх героїв, які найбільше потребують до і захисту. І тоді відбувається щось дивне: самі, здавалося б, сумні фінали його новел починає сприйматися як щасливі або, у всякому разі, оптимістичні.
3. У цій родині, яка живе в «мебльованою квартирці за вісім доларів на тиждень», були свої радості і цінності. Це прекрасні і розкішні волосся Делли і золоті годинники, які передавалися в родині Джима з покоління в покоління. Вони єдині скарби кожного з них. Нехай це не гроші, на які можна було б краще жити. В оповіданні автор показує нам, що людина може жити, пишається і бажати не тільки грошей, але і таких банальних, на перший погляд, речей, як волосся і годинник. І вже на цьому прикладі нам показано, що цінували у своєму житті головні герої.
4. Назва оповідання автор запозичив з біблійного сюжету, в основу якого покладена історія, що оповідає про мудреців зі Сходу, що виникли за Віфлеємською зіркою, щоб поклонитися немовляті, народженому стати Рятівником! Чудесна зірка, яку видно з усіх кінців земної кулі, сяяла в ту ніч, символізуючи Надію, Віру і Любов. Вона вела їх у дорозі і була покажчиком місця народження Месії. Ми стаємо схожими на цих мудреців, читаючи цю зворушливу новелу, для того і написану, щоб у наших серцях зароджувалася віра в самий незвичайний дар у світі – Любов.
5. Автор у цьому оповіданні розмірковує про те, яке ж насправді призначення митця і мистецтва. Описуючи історію цієї нещасної хворої і втратила надію дівчини, він приходить до висновку, що талановиті люди приходять у цей світ, щоб допомагати людям більш простим і рятувати їх. Оскільки ні у кого, крім як у людини, наділеної творчим уявою, не могло б виникнути настільки абсурдною і одночасно настільки прекрасної ідеї - замінити справжні листи паперовими, намалювавши їх настільки майстерно, що ніхто й не відрізнить. Але за це порятунок художнику довелося заплатити власним життям, це творче рішення виявилося свого роду його лебединою піснею.
6. О. Генрі використовує символічні назви для своїх новел, тому що це допомагає в кращій формі зрозуміти задум самого твору. Таким чином, автор влучно підмічає головну думку своєї новели.