Герої нічого не бояться, вони мужньо дивляться в обличчя Долі, підкоряють природні стихії, перемагають смерть. Діти жили в небагатій сім’ї,але були оточені батьківською і материнською любов’ю. Досліджуючи текст, ми прийшли до висновків:
Тільтіль бережно ставиться до свого птаха: «Я його не віддам, тому що він мій!»
-добре пам’ятають про свою родину: «… три братики і чотири сестрички»;
-не заздрять багатим: «А чому ж заздрити» ,- каже Тільтіль.
-надзвичайно акуратні. Дідусь про Мітіль говорить: «Поглянь на неї!…яке в неї волоссячко, які оченятка і як від неї приємно пахне!» Бабуся: «Які ж ви гарненькі, чистенькі!..»
-діти надзвичайно допитливі: вони розпитують про все, що їх цікавить у дідуся з бабусею,у Душі Світла , у Країні Майбутнього;
-Тільтіль дуже відповідальний: він обіцяє Душі Світла повернутися вчасно із Царства Ночі й дотримує слова: «Це надзвичайно важливо, треба йти»;
-Діти люблять один одного, Мітіль відчуває підтримку брата, а Тільтіль, в свою чергу, заспокоює її,коли вона боїться і не може далі йти;
-наполегливі, безстрашні: перепони , які зустрічають на шляху їх ніскілечки не лякають і не зупиняють;
– впевнені у собі «…ви не маєте права відмовляти людині. Я це знаю.»;
– ввічливі та уважні до старших: до Ночі звертається : «добродійко», до Дуба: «вибачте,добродію», до Блаженства: «…глибоко шановний Сите Блаженство»;
– самостійно приймають рішення;
– захоплюються красою;бережно ставляться до природи, навіть батька намагаються виправдати перед Дубом;
– іноді розчаровуються: коли діти впіймали багато птахів, але вони всі повмирали;коли дерева не хочуть їм допомагати;
– безстрашні,сміливо ведуть себе на кладовищі, сміливо заглядають у майбутнє;
– розуміють, у чому сенс життя, а тому відмовляються сісти за стіл Великих Блаженств;
– винесли урок з Країни Спогадів, що потрібно згадувати померлих.
Тільтіль і Мітіль пройшли значні випробування,вони змінилися. Коли вони прокинулися, то на все, що оточувало їх, дивилися зовсім по-іншому. Тільтіль придивився до своєї горлиці, й сам здивувався. «Та він же синій!..Та це ж моя горлиця! Адже, коли я йшов, вона такою синьою не була! Так це ж і є той Синій птах, котрого ми шукали! Ми за ним ходили в таку далечінь,він, виявляється,тут!..»
Діти дроворуба подолали нелегкі випробування перш ніж знайшли Істину, зрозуміли, що щастя поряд. Автор ніби устами героїв говорить:не лякайтеся шукати, не зупиняйтеся перед Невідомим, ідіть і сміливо відчиняйте браму Таємниць,усі жахи німіють перед людиною,яка невпинна в пошуках Істини.
Робинзон Крузо — легкомысленный, сумасбродный юноша из почтенной буржуазной семьи, который, не послушавшись советов родителей, отговаривавших его от мысли стать мореплавателем, отправляется в плавание. Ему много довелось испытать, но постепенно трудности формируют его характер, учат мудрости. Робинзон после кораблекрушения попадает на необитаемый остров и проводит там 28 лет, 2 месяца и 19 дней. Герой Дефо оказывается изолированным от прочих людей, очутившись на необитаемом острове, он имеет при себе только нож, трубку и жестянку с табаком. Вскоре он с затонувшего корабля вещи, которые ему выжить. Таким образом Дефо изолирует героя не от цивилизации, а от общественных отношений. Робинзон Крузо трудится, размышляет и постепенно делает свою жизнь не только сносной, но и прекрасной. Автор подробно останавливается на всех достижениях Робинзона Крузо: как он поставил себе палатку из парусины и как обнес частоколом свое жилище; как он охотился на диких коз и как впоследствии решил их приручить, построил для них загон, научился их доить и делать из молока масло и сыр; как он обнаружил несколько зерен ячменя и риса и какого труда стоило вскопать поле деревянной лопатой, как ему пришлось защищать свой урожай от коз и птиц, как погиб один посев из-за наступления засухи и как он начал наблюдать за сменой сухих и дождливых сезонов, чтобы сеять в нужное время; как учился делать глиняную посуду и обжигать ее; как мастерил себе одежду из козьих шкур, как сушил и запасал дикий виноград, как поймал попугая, приручил его и научил говорить, как пытался строить лодку, чтобы плавать по морю, и что из этого вышло. Труд Робинзона Крузо суров и каждодневен. Он, с детства обладавший многими хозяйственными навыками, еще большему учится на острове. Дефо был одним из первых из просветителей, кто стал писать о роли труда в истории человечества. Робинзон Крузо во всем руководствуется здравым смыслом, умеет примириться со своим положением, не впадать в отчаяние, действовать, рассчитывая только на себя. Увидев, что он выжить в одиночку на необитаемом острове, Робинзон Крузо успокаивается, начинает размышлять о своей прежней жизни, читать Библию с корабля, составляет на манер бухгалтерской приходно-расходной книги книгу добра и зла, где расписывает плюсы и минусы своего проживания на острове. Пятница — индеец из каннибальского племени ный Робинзоном от ужасной смерти на двадцать четвертом году его пребывания на острове и ставший ему и слугой. Пятницу Дефо наделяет физической красотой и прекрасными нравственными свойствами: он добр и кроток, благороден и верен. Пятница весьма понятлив, разумно смотрит на мир. Дефо не свойственна бездумная идеализация дикаря и примитивизма; для него дикари — это дети, которых надо развивать и делать из них людей. Образ Пятницы — один из первых образов простодушного дикаря, которых так любили изображать писатели XVIII в. Робинзон отучает Пятницу от каннибализма, передает ему те рабочие навыки, которыми владеет сам. Затем заводит с ним религиозные беседы о превосходстве христианского Бога над местным божеством Бенамуки. Зато объяснить Пятнице, что такое дьявол, оказывается задачей более сложной. Пятница задает Робинзону каверзный вопрос, почему, если Бог сильнее дьявола, он допускает существование в мире зла? Робинзон, который принимал христианскую веру как данность, никогда не задавался подобным вопросом.
У каждого человека всегда есть две стороны: одна-видимая, другая-невидимая. Видимая-физическая оболочка человека, его место в обществе, социальное "я" личности. Невидимая-духовная сущность, которая формирует гармонию между духом и телом. Но в чем заключается истинная красота человека: в неотразимой внешности или богатом внутреннем мире? Бывает так, что человек ставил себя в центр мира Вселенной, ощущая себя непревзойденным венцом творения, проживая жизнь, руководствуясь только собственными желаниями. Но ведь такая жизнь-это прах, который развеется бесследно. И только стремление достичь высоких идеалов добра, справедливости, стремление людям, быть им необходимым-вот что делает человека счастливым, и даже, когда от от такого человека останется один прах, его образ сохранится в сердцах и памяти близких. На жизненном пути, к сожалению, есть множество препятствий и испытаний, и только человек с "красивой" душой сможет преодолеть их, становясь красивее даже внешне, ведь по-настоящему счастливая улыбка может украсить любого человека!
ответ: цитатна характеристика Тільтіль і Мітіль
Герої нічого не бояться, вони мужньо дивляться в обличчя Долі, підкоряють природні стихії, перемагають смерть. Діти жили в небагатій сім’ї,але були оточені батьківською і материнською любов’ю. Досліджуючи текст, ми прийшли до висновків:
Тільтіль бережно ставиться до свого птаха: «Я його не віддам, тому що він мій!»
-добре пам’ятають про свою родину: «… три братики і чотири сестрички»;
-не заздрять багатим: «А чому ж заздрити» ,- каже Тільтіль.
-надзвичайно акуратні. Дідусь про Мітіль говорить: «Поглянь на неї!…яке в неї волоссячко, які оченятка і як від неї приємно пахне!» Бабуся: «Які ж ви гарненькі, чистенькі!..»
-діти надзвичайно допитливі: вони розпитують про все, що їх цікавить у дідуся з бабусею,у Душі Світла , у Країні Майбутнього;
-Тільтіль дуже відповідальний: він обіцяє Душі Світла повернутися вчасно із Царства Ночі й дотримує слова: «Це надзвичайно важливо, треба йти»;
-Діти люблять один одного, Мітіль відчуває підтримку брата, а Тільтіль, в свою чергу, заспокоює її,коли вона боїться і не може далі йти;
-наполегливі, безстрашні: перепони , які зустрічають на шляху їх ніскілечки не лякають і не зупиняють;
– впевнені у собі «…ви не маєте права відмовляти людині. Я це знаю.»;
– ввічливі та уважні до старших: до Ночі звертається : «добродійко», до Дуба: «вибачте,добродію», до Блаженства: «…глибоко шановний Сите Блаженство»;
– самостійно приймають рішення;
– захоплюються красою;бережно ставляться до природи, навіть батька намагаються виправдати перед Дубом;
– іноді розчаровуються: коли діти впіймали багато птахів, але вони всі повмирали;коли дерева не хочуть їм допомагати;
– безстрашні,сміливо ведуть себе на кладовищі, сміливо заглядають у майбутнє;
– розуміють, у чому сенс життя, а тому відмовляються сісти за стіл Великих Блаженств;
– винесли урок з Країни Спогадів, що потрібно згадувати померлих.
Тільтіль і Мітіль пройшли значні випробування,вони змінилися. Коли вони прокинулися, то на все, що оточувало їх, дивилися зовсім по-іншому. Тільтіль придивився до своєї горлиці, й сам здивувався. «Та він же синій!..Та це ж моя горлиця! Адже, коли я йшов, вона такою синьою не була! Так це ж і є той Синій птах, котрого ми шукали! Ми за ним ходили в таку далечінь,він, виявляється,тут!..»
Діти дроворуба подолали нелегкі випробування перш ніж знайшли Істину, зрозуміли, що щастя поряд. Автор ніби устами героїв говорить:не лякайтеся шукати, не зупиняйтеся перед Невідомим, ідіть і сміливо відчиняйте браму Таємниць,усі жахи німіють перед людиною,яка невпинна в пошуках Істини.
Объяснение: