Простакова хотела женить метрофвнушку на софье из за проданного софьи,так как семья простаковых находилась на грани банкротства по дворянским меркам! Она думала что после свадьбы ее финансовое положение улучшится! у простаковой был корыстный интерес.
Володимир короленко в своїй повісті «сліпий музикант» намагається розкрити перед читачем горе людини, що народився сліпим. він хоче показати нам, як важко людині, яка народилася сліпою, знайти своє призначення в житті. петро представляє весь світ у звуках і відчуттях. він представляє деякі зовсім незнайомі йому поняття в звуках. але в той же час, ці ж звуки сиплються на нього з усіх боків, не відпочинку. іноді він навіть не може витримати напору емоцій. кожен новий звук зачіпав у душі петра як би окрему струнку. а якщо торкнутися відразу всі струнки, то механізм розбудовується. так було, коли він вперше вийшов на весняну природу. після цього він кілька днів був у маренні. сприймаючи кожен звук окремо, він міг скласти мелодію. а, почувши чудову гру конюха іохима і своєї мами, у нього з’явилося потяг до музики. музика — ось спосіб висловити емоції, що переповнюють його з усіх сторін. дядько максим і його сестра, мама петра, їй знайти себе в житті. та петро не без їх розуміє своє призначення. дівчинка евеліна, майбутня дружина петра, зрозуміла його і йому своєю любов’ю, ласкою, чуйністю і співчуттям. петро «носився» зі своїм горем, не знаючи і не розуміючи свого призначення в житті, однак після зустрічі з убогим і волоцюгами він розуміє, що він живе в достатку. а жебраки хоч і зрячі, але вони сидять на морозі заради копійок. це дві сюжетні лінії, без яких розповідь втратило б свій сенс. без співчуття до інших петро не зрозумів би, що він не один нещасний в цьому світі. просто є різні сторони нещасть. повість закінчується концертом, який відзначає кінець юнацтва в життя сліпого музиканта. а що виховав його дядько максим каже собі: «так він прозрів…і зуміє нагадати щасливим про нещасні.»
Духовная жизнь человека определяется движениями его души, и движением всегда вверх. во многих рассказах чехова движение души героев в какой-то момент начинает идти вниз и в конце прекращается - наступает духовная смерть. смерть эта проявляется в деградации чувств – будь то обаяние, как в «крыжовнике», или безразличие к одиночеству и неспособность любить – в «ионыче». чехов дает понять, что на человека негативно влияют пошлость и заурядность среды (герои чеховских провинций ограниченны и малодушны. такие люди есть везде и всегда, и их большинство), «наглость и праздность сильных, невежество и скотоподобие слабых, < …> бедность невозможная, теснота, вырождение, пьянство, лицемерие, », то есть "глухонемота" к страданиям других людей. я думаю, что чехов, создавая свои рассказы, хотел показать нам , – и я согласна с ним - что человеку нужно всего лишь помнить о страданиях ближнего, чтобы спасти свою душу от смерти, чтобы остаться человеком.
