Так називали групу киівських неокласиків.
До неї у 20-х роках XX ст. належали М. Зеров, Юрій Клен (О. Бургардт), М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Рильський.
Неокласики проголошували свою прихильність до "чистого мистецтва" та ідеї самоцінніості форми, активно використовували у своєї творчості античні теми та сюжети, міфологічні образи та мотиви. В той же час кожен із неокласиків був митцем з власним неповторним стилем.
У своїй творчості неокласики, як могли, уникали тем, пов'язаних з революцією. Тому навіть в ліберальні 20-і роки вони піддавалися критиці, а з початку 30-х почалося цькування. Вже у 1925-му році у червневій постанові ЦК КП(б)У у справі художньої літератури неокласиків згадано як «реставраторів старого буржуазного ладу».
У статті в «Літературній енциклопедії» (1929–1939 рр.), що писалася на початку 1934 р., українські неокласики (названі М. Зеров, П. Филипович та М. Рильський) були названі «буржуазно-націоналістичною течією в українській літературі, яка виникла ще до революції». Кіївським неокласикам ставили в провину такі риси як «…втеча від революційної дійсності в ідеалізоване феодально-буржуазне минуле і у зв‘язку з цим канонізація архаїчних класичних форм ... орієнтація на культуру буржуазної Європи». У статті їх також звинувачували у ідеалізмі, ескапізмі, формалізмі, використанні «формалістичного методу з метою заперечення революційної ідейності літератури й утвердження буржуазно-націоналістичної ідеології…».
Так до цієї літературної течії приліпили ярлик «махрові буржуазні націоналісти». Наслідки були передбачуваними.
М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара були заарештовані в 1935 р. Їх звинувачували в приналежності до таємної контрреволюційної організації на чолі з М. Зеровим, в шпигунстві, у підготуванні замахів на представників уряду та партії. А М. Зеров був розстріляний у 1937 році, у тому ж році загинув на Соловках П. Филипович, а через два роки у концтаборі на Колимі помер М. Драй-Хмара.
Подробнее - на -
-13 Одно из самых замечательных явлений русской поэзии – стихотворения Ф. И. Тютчева о пленительной русской природе. Ни для кого из русских поэтов, кроме разве его младшего современника А. Фета, природа не являлась таким постоянным источником впечатлений и раздумий, как для Тютчева. Поэт был тончайшим мастером стихотворных пейзажей.
Но в его стихотворениях, воспевающих картины и явления природы, нет бездумного любования. Природа вызывает у поэта размышления о загадках мироздания, о вечных вопросах человеческого бытия. Она редко предстает как просто фон, в стихах Тютчева она одухотворена, мыслит, чувствует, говорит: Не то, что мните вы, природа: Не слепок, не бездушный лик – В ней есть душа, в ней есть свобода, В ней есть любовь, в ней есть язык: Стихотворение “Не то, что мните вы, природа” написано в форме обращения. У него нет заглавия, что придает ему более глубокий смысл