Ця поезія знана як народна пісня. Вона друкується чи не в усіх пісенниках, звучить зі сцени і в професійно-академічному, і в аматорському виконанні, зворушуючи красою ліричного почуття й чарівною мелодією. Проте мало хто знає, що цей улюблений народний романс належить до пісень літературного походження, а ім'я автора, Костянтина Думитрашка, відоме небагатьом.
В історії української літератури К. Думитрашко потрактований як наслідувач "Енеїди" І. Котляревського завдяки бурлескно-травестійній поемі "Жабомишодраківка", хоч писав він також інші поетичні твори — балади, вірші, романси. Як і І. Котляревський, К. Думитрашко для своєї поеми узяв за основу античний зразок, про що сам зазначив у заголовку: "Гомерова жабомишодраківка з греческого лиця на козацький виворот на швидку руку перештопана".
Поема була свого часу популярною і поширювалась у рукописних списках, як і деякі інші твори автора. Майже весь творчий доробок К. Думитрашка увійшов до рукописної збірки "Копитьковы вирши и писни" (Золотоноша, 1848), частина з яких і сьогодні не надрукована.
К. Думитрашко (1814—1886, літ. псевдонім О. Д. Копитько) — виходець з Полтавщини, син священика. Продовжуючи сімейну традицію, також здобув духовну освіту. Працював викладачем російської словесності в Київській духовній академії, де користувався симпатією як знаючий педагог і цікава особистість: писав поетичні твори, займався музикою, живописом. Саме цим звернув на себе увагу Т. Шевченка. Відомо, що великий Кобзар відгукувався про свого сучасника як про "безперечно обдаровану людину" і одного із своїх друзів змусив вивчити напам'ять вірш К. Думитрашка "Часи".
А. С. Пушкин, всю жизнь ненавидевший несправедливость, пустоту и "дикость" дворянства, в романе "Дубровский" выдвинул на первый план одного из представителей провинциального дворянства честолюбивого, благородного повстанца, пострадавшего от своего же сословия, молодого Дубровского. В своем романе "Дубровский" А. С. Пушкин описал быт крепостных людей, самодурство помещиков. Он рассказывает о ссоре двух соседей-помещиков Троекурова и Дубровского. Дубровский воспитанный, интеллигентный человек, который уважает прежде всего человека, а не его титулы и богатств. Троекуров же, наоборот избалованный человек, который относится к людям без всякого уважения.
Я хочу рассказать вам про кота. Этот пушистый зверек живет у моей бабушки. Он мне очень нравится, несмотря на то, что такого наглого кота я еще не видел нигде.Его зовут просто Серый или Серенький за серебристый цвет шерсти. Это живой и прыгучий, словно мячик, молоденький зверь. Совсем недавно он еще был котенком.Серый все время требует есть, сколько бы его не кормили! Без всяких угрызений совести он громко мяукает на кухне, вертится под ногами, лезет на стол, шарит по пакетам. Если бабушка не сразу кормит его, этот нахал кусает ее за ноги! И при этом кот выглядит довольно упитанным.Моего дедушки кот побаивается. Когда дедушка на кухне, Серый на стол не лезет, а ставит туда передние лапы и обнюхивает тарелки.Но без серенького кота было бы скучно! Когда он гуляет во дворе, чувствуешь, что чего-то не хватает. Казалось бы, дома спокойно. Никто не мяукает дурным голосом, не подлизывается, не лезет в лицо мокрыми усами. И не надо все время смотреть под ноги, чтобы случайно не наступить на Серого. Но почему-то с нетерпением ждешь, когда уже придет этот вредный кот!Мне нравится, когда я сижу на диване, а сытый наконец кот прыгает ко мне на колени. Кстати, Серый делает это без приглашения. На коленях он начинает готовить себе местечко для отдыха. Котик забавно топчется мягкими лапками, щекочет, ластится. А потом замурлыкает громко, как будто трактор тарахтит! За эту ласку моему любимому коту можно простить все!
Ця поезія знана як народна пісня. Вона друкується чи не в усіх пісенниках, звучить зі сцени і в професійно-академічному, і в аматорському виконанні, зворушуючи красою ліричного почуття й чарівною мелодією. Проте мало хто знає, що цей улюблений народний романс належить до пісень літературного походження, а ім'я автора, Костянтина Думитрашка, відоме небагатьом.
В історії української літератури К. Думитрашко потрактований як наслідувач "Енеїди" І. Котляревського завдяки бурлескно-травестійній поемі "Жабомишодраківка", хоч писав він також інші поетичні твори — балади, вірші, романси. Як і І. Котляревський, К. Думитрашко для своєї поеми узяв за основу античний зразок, про що сам зазначив у заголовку: "Гомерова жабомишодраківка з греческого лиця на козацький виворот на швидку руку перештопана".
Поема була свого часу популярною і поширювалась у рукописних списках, як і деякі інші твори автора. Майже весь творчий доробок К. Думитрашка увійшов до рукописної збірки "Копитьковы вирши и писни" (Золотоноша, 1848), частина з яких і сьогодні не надрукована.
К. Думитрашко (1814—1886, літ. псевдонім О. Д. Копитько) — виходець з Полтавщини, син священика. Продовжуючи сімейну традицію, також здобув духовну освіту. Працював викладачем російської словесності в Київській духовній академії, де користувався симпатією як знаючий педагог і цікава особистість: писав поетичні твори, займався музикою, живописом. Саме цим звернув на себе увагу Т. Шевченка. Відомо, що великий Кобзар відгукувався про свого сучасника як про "безперечно обдаровану людину" і одного із своїх друзів змусив вивчити напам'ять вірш К. Думитрашка "Часи".