Индуизм — это монотеистическая религия, последователи которой верят в то, что Бог проявляет себя в различных формах. Человек может поклоняться той из форм Бога, которая наиболее близка ему, при этом относясь уважительно к другим формам поклонения.
Ва́рна — термин, обозначающий четыре основных сословия древнеиндийского общества
Касты характеризуются эндогамией, наследственным закреплением и ограничениями по выбору профессии.
Индусы - (индуисты) - приверженцы религии индуизма, распространенной в Индиии в районах расселения индийских эмигрантов. Индусами иногда неправильноназывают все население Индии (правильно - индийцы). индусов, ед. ... Туземные жители Индии, принадлежащие к арийской расе.
Відповідь:
Образ Тома з твору "Усмішка" :
Том - це головний герой твору Р. Бредбері під назвою "Усмішка". Це простий хлопчик з села, який виявляється єдиною дитиною, що стоїть в черзі для руйнації шедевра "Джоконда". Спочатку хлопчик мислить, як і всі. Він також жадає взяти участь у цьому святі нищення. Проте коли свято починається, люди поводяться, наче якісь істоти, хлопець починає замислюватись. Саме у цей момент відбувається духовне відродження Тома, який зумів зрозуміти красу мистецтва. Тепер він не може нищити шедевр разом з людьми Йому вдається зберегти усмішку "Джоконди", яка стає символом того, що мистецтво - вічне. Том - людина, що зросла морально, зуміла піти назустріч цивілізації.
У оповіданні Рей Бредбері розповідає, як у майбутньому люди знищили картину італійського художника доби Відродження Леонардо да Вінчі «Джоконда». Події відбуваються у зруйнованому місті, де радіоактивні поля і дороги, зіпсовані бомбами. Жителі великого міста, які вижили після атомних бомбувань, сповнені ненависті до минулого. Грігсбі, один із героїв твору, пояснює: «Людина ненавидить те, що її занапастило, що їх життя поламало. Вже так вона влаштована. Нерозумно, можливо, але така людська природа». Люди, що стоять у черзі, не можуть дозволити собі купити за один пенні напій з ягід. Для них святковими є події, коли знищують книги, коли розбили кувалдою останній автомобіль. Восени 2061 року вони влаштовують свято: ламають все, що збереглося після катастрофи. Свідком подій став хлопчик Том. Він стає у чергу — влада дозволяє кожному охочому плюнути на картину Леонардо да Вінчі. Люди плюють і рвуть картину на шматки, ламають раму. За дорослими хлопчик ухопив шматочок полотна і затиснув його у руці. Він бачив, як «баби жували шматки полотна; як чоловіки розламували раму, піддавали ногою тверді клапті, рвали їх на дрібні-дрібні шматочки». Том повертається додому, там розкриває долоню й при світлі місяця бачить, що йому дісталася усмішка Джоконди. У фантастичному сюжеті автор привертає увагу до проблем майбутнього людства, занепаду цивілізації. Це твір-пересторога, попередження про катастрофу, до якої може призвести бездуховність технізованого суспільства. Письменник переконаний, що духовне відродження людства починається з духовного відродження кожної людини.
. Головний герой твору - Том прийшов на майдан для того, щоб долучитися до свята, тобто, плюнути або жбурнути камінням, якщо дозволить влада, або щось розтрощити. Він не бачив іншого святкування й тому не знає, як ще можна святкувати та радіти. Окрім того, він заінтригований картиною, адже, кажуть, «вона усміхається». Для нього це інтрига, адже в Томовому оточенні усмішкам немає місця. Головний герой живе у світі, який багато років тому зруйнувала ядерна війна. Автор неухильно проводить думку, що саме від Тома залежить майбутнє, адже доля кожного суспільства залежить від дітей, від наступних поколінь. Том хвилювався, «накопичуючи слину». Він, як і всі, готувався висловити зневагу та презирство до цивілізації, яка померла, адже з давніх-давен невиховані люди завжди плюють на те, що їм не подобається й що вони зневажають. У спільноті, часткою якої є й Том, так прийнято. Це норма. Перед картиною Том завмер. Душа Тома розкрилася перед силою мистецтва назустріч Красі: «Том завмер перед картиною, дивлячись на неї. У хлопчиська пересохло в роті.
— Томе, нумо! Спритніше!
— Але, — повільно мовив Том, — вона ж гарна!»
Тому здалася усмішка жінки на картині таємничо-сумною. Здається, що Мона Ліза сумує через людей, що втратили людську подобу, здається, вона знає якусь таємницю, але розкрити її ці люди ніколи не зможуть. Усмішка Мони Лізи дала надію на відродження нової цивілізації, нового світу. Дивлячись на те, як шматують саму Красу, Том назавжди відійшов від «черги», що уособлювала силу ненависті та жагу руйнації.
Особенность французского классицизма заключается в том, что в таких произведениях выражена верность отечеству, стране, о чем речь в этом произведении не шла.