Когда смотришь на картину, возникает ощущение, что художник рисовал ее снизу, будто он сидел на снегу и писал, от этого дерево выглядит выше, величественнее и мощнее. Береза выглядит такой высокой, что кажется, что она доходит до неба. Вдалеке небо выглядит светлым, чем ближе оно приближается к зрителю, тем сочнее и насыщеннее его цвет, они чистое и бездонное. Небо привлекает внимание зрителя, оно прописано очень четко, ярко и завораживающе. Когда смотришь на картину, кажется, что видишь не полотно, а настоящую природу, так точно удалось художник передать свою мысль.
На картине четко и аккуратно прописана каждая веточка березы, кое-где еще остались золотые листочки с года, точно передана текстура коры, наверное, картина писалась долгое время. У картины радостное настроение, все в предвкушении весны, вот-вот придет тепло, и веточки деревьев засияют новыми листочками, на ветках будут распевать трели птицы, строить себе скворечники, выводить птенцов, снова природа оживет и наполнится звуками.
На картине используется много синих оттенков, бледными оттенками написан снег, а темнее – небо. Вдалеке виднеется еще много берез, мы попали в настоящую березовую рощу!
Чувствуется восхищение природой, радость художника, которую он испытывает при написании картины, легкость штрихов придает картине мягкость. Когда смотришь на картину, на душе становится легко и свободно. Возникает ощущение, что ты находишься в березовой роще и в живую видишь эти деревья и вдыхаешь аромат приближающей весны.
ажливо пояснювати людям, на чиєму вони боці й чому, а також упереджені вони чи ні. Це свого роду декларація інтересів. Отже, я маю намір поговорити з вами про читання. Я маю намір розповісти вам про те, що бібліотеки важливі. Я маю намір припустити, що читання художньої літератури, читання для задоволення є однією з найважливіших речей у житті людини. Я маю намір пристрасно благати людей усвідомити, що таке бібліотеки та бібліотекарі, і зберегти обидва ці явища.
Очевидно, що я неабияк упереджений, адже я письменник, автор художніх текстів. Я пишу і для дітей, і для дорослих. Ось уже близько 30 років я заробляю собі на життя за до слів, здебільшого створюючи тексти й записуючи їх. Ясна річ, я зацікавлений у тому, щоб люди читали, щоб люди читали художню літературу, щоб бібліотеки та бібліотекарі існували й сприяли любові до читання, щоб були місця, де можна читати.
Тож я упереджений як письменник. Але я набагато упередженіший як читач. І ще упередженіший як громадянин Великобританії.
Я виголошую цю промову сьогодні під патронатом Аґенції читання, благодійної організації, місія якої полягає в тому, щоб дати всім рівні шанси в житті й до стати впевненими та зацікавленими читачами. Це підтримка освітніх програм, бібліотек та окремих особистостей, а також відверте й безкорисливе заохочення самого акту читання. Тому що, як кажуть, усе змінюється, коли ми читаємо.
Саме ця зміна і саме цей акт читання – те, про що я хочу сьогодні поговорити. Я хочу розповісти про те, що з нами робить читання. Навіщо воноіснує.
Одного разу в Нью-Йорку я почув розмову про будівництво приватних в'язниць – цяіндустрія в Америці стрімко розвивається. Тюремна індустрія має планувати своє майбутнєзростання– скільки камер їм знадобиться? Якою буде кількість ув'язнених за 15 років? І вони з'ясували, що можуть передбачити все це дуже легко, використовуючи елементарний алгоритм, заснований на опитуваннях щодо того, який відсоток 10 і 11-річних не може читати. І, звісно, не може читати для власного задоволення.
У цьому немає прямої залежності, годі стверджувати, що в освіченому суспільстві немає злочинності. Але взаємозв'язок між факторами є.
Гадаю, найпростіші з цих зв'язків походять з очевидного. Грамотні люди читають художню літературу.
Художня літературамає два призначення. По-перше, вона відкриває вам залежність від читання. Жага дізнатися, що ж трапиться далі, бажання перегорнути сторінку, необхідність продовжувати, навіть якщо буде важко, тому що хтось потрапив у біду, і ти повинен дізнатися, чим це все закінчиться... У цьому є справжній драйв. Це змушує дізнаватися нові слова, думати по-іншому, рухатися вперед. Виявляти, що читання саме по собі є насолодою. Одного разу усвідомивши це, ви станетена шлях постійного читання. Читання – це ключ. Кілька років тому я почув такий вислів: ми живемо в "постграмотному" світі, де можливість виявляти сенс написаного тексту вже вторинна, але ці дні минули.