Як картина з мозаїки, весь світ, по суті, складається з музичних звуків. Особливо, якщо ця музика-рок. Адже він народився з простого рок-н-ролу, а за кілька десятків років завоював весь світ! Рок-музика "чорних", музика нонконформістів, моя улюблена музика. Вона дає свободу всім, хто здатний і може її зрозуміти. Вона пробуджує в людях сильні емоції, дає їм волю до перемоги над відсталістю, допомагає знайти себе. Музика року природна і проста, як прості самі музиканти. Такі хлопці, як Джон Леннон або Пол Маккартні, Роджер Гловер або Джаред Лето кажуть, що це не вони вибрали рок, а рок вибрав їх. Ця музика вибрала і мене, вона в мені назавжди! Ця музика дає свободу від усталених принципів і стереотипів і спонукає мене до думок про застарілі традиції, які ще існують в сучасному суспільстві, про несправедливість і війни, про класову непримиренність і расову дискримінацію, про те, що сильний завжди правий, а світом правлять гроші. Проти всього цього бореться рок-музика - музика протесту.
С Василисой Егоровной мы знакомимся одновременно с главным героем повести Петром Гриневым. И так же, как и он, оказываемся смущены и удивлены видом жены коменданта: “У окна сидела старушка в телогрейке и с платком на голове. Она разматывала нитки... ”. И внешность, и одежда, и занятие Василисы Егоровны не соответствовали ее положению жены коменданта. Этим автор, на мой взгляд, подчеркивал происхождение Василисы Егоровны из народа. На это же указывала и речь ее, насыщенная пословицами, и обращение к Гриневу любить и жаловать. Садись, батюшка”. Мужа своего Василиса Егоровна уважала, называла его и в глаза и за глаза по имени и отчеству. Но, как и всякая сильная женщина, чувствовала над ним превосходство.