Юлько Ващук, розвалившись на вчительському стільці розповідає однокласникам, що треба мати просторове уявлення і абстрактне мислення. А для цього потрібний щоденний тренінг. Славко Беркута сперечається і пропонує слово "вправа" чи "тренування" замість "тренінг". Але з Ващуком марно сперечатися.
Починається урок географії. Беркуті завжди хотілося побувати всюди, коли вчитель розповідав про далекі країни. Коли вчитель викликає до карти Ващука, той знову демонструє свої знання. Славко Беркута не любить сперечатися з Ващуком і завжди мовчить, навіть коли хоче сказати щось різке.
Саме так було, коли хлопці зібралися йти до блакитних печер. Беркута їздив якось з батьком до Страдчого – невеликого села під горою. Там на горі є стара церква, а низом – печери, які за переказами ведуть аж до Києва. А село так називається тому, що татари колись у печерах спалили селян.
Мама Беркути трохи сміялася з нового захоплення сина – спелеології. Та на маму він не ображався. Вона на зріст була маленькою, а однокласники казали, що вона не мама, а ніби виглядає сестра.
Юлько дуже захопився ідеєю про поїздку в печери. Їхати мали ще декілька восьмикласників та Лілі. Юлько пообіцяв взяти фотоапарат і два ліхтарики. Коли всі вже готові були їхати і чекали на автобусній зупинці – Юлько не прийшов. А наступного дня навіть не заїкнувся про печери.
МАКСИМАЛЬНЕ НАВАНТАЖЕННЯ
Коли ввечері Славко Беркута повертається додому, мама розповідає синові, що тато не прилетів і нічого невідомо. Славко просить маму лягти, а сам п'є холодний чай з улюбленими сухариками з родзинками, які так любить тато. Хлопець сидів за кухонним столом і намагався бути спокійним.
Тато Славка завжди літав. Він випробовував літаки. На руці він мав синій номер, адже маленьким був у німецькому концтаборі. Але тато вижив, він є, він буде.
В повести-сказке А. Погорельского необычный сюжет, в ней реальное переплетается с фантастическим. Реальное — жизнь десятилетнего мальчика Алёши в пансионе в Петербурге, фантастическое — его грёзы о подземном царстве гномов.
Действие в произведении динамично и увлекательно. Однажды Алёша Чернушку — чёрную курицу, скрашивавшую его одиночество. Чернушка в благодарность за своё провела мальчика в подземное царство гномов. Подземный король подарил Алёше волшебное семечко. Теперь, ничего не делая, ничего не уча, мальчик всегда знал свой урок. От успехов у него вскружилась голова, он зазнался, стал плохим товарищем.
Постепенно он абсолютно отвык работать и уже не мог запомнить урок, когда потерял волшебное семечко. А испугавшись наказания, выдал тайну пребывания гномов в подземелье. Сказка заканчивается болезнью Алёши, его выздоровлением и возвращением к жизни, к самому себе, прежнему.
Образ главного героя вызывает симпатии и пробуждает сопереживание. Алёша — добрый, смелый, впечатлительный мальчик. Он заблуждается, совершает ошибки, но одновременно и задумывается над серьёзными вопросами: в чём настоящая ценность человека? Что такое верность слову? Что может случиться, если не прислушиваться к голосу совести?
Автор произведения призывает читателя: будь честным, трудолюбивым, скромным. А последняя сцена — прощание Чернушки с Алёшей, волнение покидающего своё царство маленького народа, отчаяние главного героя от осознания непоправимости его опрометчивого поступка — серьёзный нравственный урок, преподанный нам талантливым писателем. Удачи тебе)))
В повести-сказке А. Погорельского необычный сюжет, в ней реальное переплетается с фантастическим. Реальное — жизнь десятилетнего мальчика Алёши в пансионе в Петербурге, фантастическое — его грёзы о подземном царстве гномов.
Действие в произведении динамично и увлекательно. Однажды Алёша Чернушку — чёрную курицу, скрашивавшую его одиночество. Чернушка в благодарность за своё провела мальчика в подземное царство гномов. Подземный король подарил Алёше волшебное семечко. Теперь, ничего не делая, ничего не уча, мальчик всегда знал свой урок. От успехов у него вскружилась голова, он зазнался, стал плохим товарищем.
Постепенно он абсолютно отвык работать и уже не мог запомнить урок, когда потерял волшебное семечко. А испугавшись наказания, выдал тайну пребывания гномов в подземелье. Сказка заканчивается болезнью Алёши, его выздоровлением и возвращением к жизни, к самому себе, прежнему.
Образ главного героя вызывает симпатии и пробуждает сопереживание. Алёша — добрый, смелый, впечатлительный мальчик. Он заблуждается, совершает ошибки, но одновременно и задумывается над серьёзными вопросами: в чём настоящая ценность человека? Что такое верность слову? Что может случиться, если не прислушиваться к голосу совести?
Автор произведения призывает читателя: будь честным, трудолюбивым, скромным. А последняя сцена — прощание Чернушки с Алёшей, волнение покидающего своё царство маленького народа, отчаяние главного героя от осознания непоправимости его опрометчивого поступка — серьёзный нравственный урок, преподанный нам талантливым писателем. Удачи тебе)))
Объяснение:
Юлько Ващук, розвалившись на вчительському стільці розповідає однокласникам, що треба мати просторове уявлення і абстрактне мислення. А для цього потрібний щоденний тренінг. Славко Беркута сперечається і пропонує слово "вправа" чи "тренування" замість "тренінг". Але з Ващуком марно сперечатися.
Починається урок географії. Беркуті завжди хотілося побувати всюди, коли вчитель розповідав про далекі країни. Коли вчитель викликає до карти Ващука, той знову демонструє свої знання. Славко Беркута не любить сперечатися з Ващуком і завжди мовчить, навіть коли хоче сказати щось різке.
Саме так було, коли хлопці зібралися йти до блакитних печер. Беркута їздив якось з батьком до Страдчого – невеликого села під горою. Там на горі є стара церква, а низом – печери, які за переказами ведуть аж до Києва. А село так називається тому, що татари колись у печерах спалили селян.
Мама Беркути трохи сміялася з нового захоплення сина – спелеології. Та на маму він не ображався. Вона на зріст була маленькою, а однокласники казали, що вона не мама, а ніби виглядає сестра.
Юлько дуже захопився ідеєю про поїздку в печери. Їхати мали ще декілька восьмикласників та Лілі. Юлько пообіцяв взяти фотоапарат і два ліхтарики. Коли всі вже готові були їхати і чекали на автобусній зупинці – Юлько не прийшов. А наступного дня навіть не заїкнувся про печери.
МАКСИМАЛЬНЕ НАВАНТАЖЕННЯ
Коли ввечері Славко Беркута повертається додому, мама розповідає синові, що тато не прилетів і нічого невідомо. Славко просить маму лягти, а сам п'є холодний чай з улюбленими сухариками з родзинками, які так любить тато. Хлопець сидів за кухонним столом і намагався бути спокійним.
Тато Славка завжди літав. Він випробовував літаки. На руці він мав синій номер, адже маленьким був у німецькому концтаборі. Але тато вижив, він є, він буде.