Головним предметом художнього осмислення в романі "Чорна рада" П. Куліша є історичне минуле України, події, що відбувалися після Переяславської угоди 1654 року. Письменник, патріот України, який страждав від рабського підневільного становища рідного краю і мріяв про об'єднання України, з болем розповідає про ті часи, коли нашу землю, колись вільну, славну своїм героїчним минулим, визвольною боротьбою за незалежність, після смерті Богдана Хмельницького почали роздирати міжусобні чвари.
Письменник намагається вирішити в романі проблему народу і героя, з'ясувати роль державного діяча в історії. Він щоразу згадує давнє, а то й прадавнє минуле України, її славетних лицарів — Петра Сагайдачного, Самійла Кішку, Остряницю, Наливайка, Нечая, Морозенка, які стали немеркнучою славою України.
Якими ж є у романі "Чорна рада" ті, що претендують на роль народного ватажка? Рвуться до влади, мріють про гетьманську булаву троє: Павло Тетеря, Іван Брюховецький та Яким Сомко.
Павло Тетеря — прибічник польської шляхти, його політика не викликає симпатій. Надто довго та тяжко "ляхи та недоляшки душили Україну".
Івана Брюховецького автор характеризує як підступну, зрадливу і властолюбну людину, що не має честі і гідності. Домагаючись гетьманської булави, щоб завоювати прихильність представників народу, він ходить у старій свитині, у стоптаних чоботях, з яких пальці вилазять. Коли ж став гетьманом — красується в голубому жупані та сап'янцях.
Автор засуджує зрадливі зв'язки Брюховецького з турецьким султаном: "Хто ж бо того не знає, скільки опісля розлито на Україні крові через Іванове лукавство". Перемогу Брюховецького на Чорній раді Куліш розглядає як трагедію в історії українського народу.
Послідовним продовжувачем політики Богдана Хмельницького письменник виводить Якима Сомка. Це, на думку автора, політично свідома людина, патріот. Сомко відстоює ідею міцної державної влади, міцної гетьманської руки. Його мрія — об’єднати Україну: "Зложити докупи обидва береги Дніпрові, що обидва... прислонились під одну булаву! Виженем недоляшка (Тетерю) з України, одженем ляхів до самої Случі — і буде велика одностайна Україна".
Тяжким і довгим був шлях українського народу, поки здійснилася його віковічна мрія про єдність і незалежність України. Якби здійснилося б ще одне прагнення — бачити на чолі цієї держави мудрих і незрадливих політиків, які б ставили державні інтереси вище від особистих.
Жил-был мальчик, ему было 9 лет. И этот мальчик мечтал попасть в будущее, узнать какие там технологии. Но как и все мальчишки он проказничал. То вазу разобьет, то кнопку учительнице подложит. Часто лазал в чужие сады за яблоками. И вот однажды его маме позвонил телефон. — Алло? Кто говорит? — Здравствуйте Тамара Викторовна! Мы тут такое обнаружили, такое! — Хорошо, я сейчас приеду! — сказала мама мальчика и положила трубку. Дело в том, что его мама работала ученым, и постоянно изобретала какие-то штуки, вот мальчик и подумал что это они машину времени изобрели. Тогда мальчик вскочил, увидив что мама одевается. Подбежал к шкафу, схватил свою куртку, оторвав карман и побежал к маме. — Мама, Мама! А можно мне с тобой, посмотреть изобретение!? — Зачем? Изобретение как изобретение... Ничего необычного... — Ну мо-о-ожно? — Ладно, пошли. Мальчик одел полу порванную кепку и они вышли из дома. Странно было на них смотреть - красиво одетая мама и небрежно одетый сын. Когда они пришли, мальчик затаил дыхание - сейчас он увидит машину времени! Мама зашла в большой кабинет и следом влетел ее сын, перевернув две колбы. — Вот, смотрите. — сказал один из ученых — Это микрофон который может записывать музыку и играть ее много раз! К тому же он беспроводной, работает на батарейках. — пояснил второй ученый — Здорово! - Удивилась мама. Но тут их перебил мальчик: — А где же машина времени?! — Какая машина времени? — С недоумением спросил первый ученый — Простите, моего сына. Мы сейчас! Отведя его в сторону мама спросила: — Какая машина? — Машина времени, с ее можно попасть в будущее. — А ты знаешь, чтобы попасть в будущее, нужно хорошо вести себя в Посмотри сколько плохих дел ты за сегодня сделал! Так ты никогда не попадешь в будущее! — Прости, мама! Я больше не буду я буду делать добрые дела! И он сказал правду, каждый день не обходился без добрых дел. Если не нравится, можешь немного изменить что-нибудь.
Я считаю,что хороший друг -это друг верный,надежный.Он избирателен в выборе своих друзей,так как тянется к себе подобным.Если человек умеет сам умеет дружить,то к нему потянутся люди,с ним будет хорошо общаться,люди будут благодарны ему.В наше время очень важно иметь хорошего друга,так как известно много случаев ,когда друзья бросали ближнего в беде.Важно уметь именно дружить,нужно уметь хранить секреты того,кто тебе их доверил когда твоему товарищу плохо,и тогда люди будут говорить "он хороший друг".
Головним предметом художнього осмислення в романі "Чорна рада" П. Куліша є історичне минуле України, події, що відбувалися після Переяславської угоди 1654 року. Письменник, патріот України, який страждав від рабського підневільного становища рідного краю і мріяв про об'єднання України, з болем розповідає про ті часи, коли нашу землю, колись вільну, славну своїм героїчним минулим, визвольною боротьбою за незалежність, після смерті Богдана Хмельницького почали роздирати міжусобні чвари.
Письменник намагається вирішити в романі проблему народу і героя, з'ясувати роль державного діяча в історії. Він щоразу згадує давнє, а то й прадавнє минуле України, її славетних лицарів — Петра Сагайдачного, Самійла Кішку, Остряницю, Наливайка, Нечая, Морозенка, які стали немеркнучою славою України.
Якими ж є у романі "Чорна рада" ті, що претендують на роль народного ватажка? Рвуться до влади, мріють про гетьманську булаву троє: Павло Тетеря, Іван Брюховецький та Яким Сомко.
Павло Тетеря — прибічник польської шляхти, його політика не викликає симпатій. Надто довго та тяжко "ляхи та недоляшки душили Україну".
Івана Брюховецького автор характеризує як підступну, зрадливу і властолюбну людину, що не має честі і гідності. Домагаючись гетьманської булави, щоб завоювати прихильність представників народу, він ходить у старій свитині, у стоптаних чоботях, з яких пальці вилазять. Коли ж став гетьманом — красується в голубому жупані та сап'янцях.
Автор засуджує зрадливі зв'язки Брюховецького з турецьким султаном: "Хто ж бо того не знає, скільки опісля розлито на Україні крові через Іванове лукавство". Перемогу Брюховецького на Чорній раді Куліш розглядає як трагедію в історії українського народу.
Послідовним продовжувачем політики Богдана Хмельницького письменник виводить Якима Сомка. Це, на думку автора, політично свідома людина, патріот. Сомко відстоює ідею міцної державної влади, міцної гетьманської руки. Його мрія — об’єднати Україну: "Зложити докупи обидва береги Дніпрові, що обидва... прислонились під одну булаву! Виженем недоляшка (Тетерю) з України, одженем ляхів до самої Случі — і буде велика одностайна Україна".
Тяжким і довгим був шлях українського народу, поки здійснилася його віковічна мрія про єдність і незалежність України. Якби здійснилося б ще одне прагнення — бачити на чолі цієї держави мудрих і незрадливих політиків, які б ставили державні інтереси вище від особистих.