Айвенго — справжній лицар. Через любов і відданість прекрасній дамі він позбавлений спадку і змушений мандрувати, завойовуючи собі багатство і славу мечем та списом. Він перемагає на турнірі, хоча це йому ледь не коштувало життя, обирає королевою дня Ровену, наживши тим собі багато ворогів. Він відданий королю, підтримує його, хоче бачити свою країну без усобиць і війн.
У душі юнака перепліталося почуття мужньості, жорстокості, сміливості й одночасно щирої любові, вірності, ніжності. Айвего сильно покохав леді Ровену. Через це батько вигнав юнака з дому й позбавив спадщини. Та це не зупинило Айвенго. Головний герой знайшов вихід: переміг на турнірі під Ашбою, ледь не втративши життя. Спритність, юнацька грація зачарували глядачів. Айвенго отримав приз — золотий вінок: «Дарую тобі цей вінець, лицарю, як нагороду, призначену мужньому переможцеві. І ніколи вінець лицарства не був покладений на більш гідне чоло». Айвенго обрав королевою турніру леді Ровену. На щастя, батько зрозумів, пробачив сина. Кохання перемогло, і згодом Айвенго з Ровеною одружилися.
Головний герой завжди був готовий до людям. Він це робив щиро, без будь-якої користі для себе. Одного разу Айвенго був сильно поранений, Ребекка, дочка єврея Ісаака, доглядала за ним, лікувала. Коли юнак дізнався, що дівчину звинувачують у чаклунстві, то одразу ж, ледь одужавши, поспішав захистити її честь, довести її невинність.
Отже, Айвенго перед нами постає ідеальним лицарем. У ньому поєднується зовнішня врода, розум, шляхетність, відвага, доблесть, щирість, відданість справі. Зараз ми живемо у двадцять першому столітті, але все одно з захопленням і хлопці, і дівчата читають роман «Айвенго
У своєму романі «Злочин і кара» Ф. М. Достоєвський піднімає тему бідних, маленьких людей. Суспільство, в якому живуть герої роману, так влаштовано, що життя кожного з них можливе лише на принизливих умовах, на постійних угодах із совістю. Письменник зображує гнітючі умови безвихідного життя людини, змушуючи за долями людей побачити образ злочинного світу, де принижена і придавлена бідна людина не має куди піти. Епізоди, які малюють життя бідних людей, говорять про те, що долі героїв роману обумовлені не якимись випадковими трагічними обставинами або їх особистісними якостями, а законами устрою суспільства.
Ф. Достоєвський утверджує, що ідея Раскольникова безпосередньо пов’язана з умовами його життя, зі страшним світом петербурзької бідноти. Малюючи жахливу картину духоти, бруду і скупченості людей, Ф. Достоєвський в той же час зображує самотність людини в натовпі, її духовну самотність та життєву неприкаяність.