Цитати до образу Ассоль та Грея із твору "Пурпурові вітрила":
АссольДівчинка у дитинстві: "...нервове, добре личко, коли, сидячи в нього на колінах, вона трудилася над таємницею застебнутого жилета або ж кумедно наспівувала матроські пісні — дикі ревовірші".
Ставлення інших людей: "Граючись, діти гнали Ассоль, якщо вона до них наближалася, жбурляли грязюкою і дражнилися, ніби її батько їв людське м'ясо, а тепер робить фальшиві гроші. "
Дитяче нерозуміння проблеми: "Одна по одній наївні її спроби до зближення закінчувалися гірким плачем, синцями, подряпинами та іншими виявами громадської думки; вона припинила, урешті, ображатися"
Окремі риси: "поважні очі"Страхи: "Але тисячі останніх кумедних страхів охопили Ассоль; до смерти боячись усього — помилки, непорозумінь, таємничої і шкідливої завади, — вона забігла по пояс у тепле коливання хвиль".
Вісутність близьких подруг: "Дівчинка росла без подруг".
Прізвисько: "Корабельна Ассоль".
Грей:Капітан: "Він уродився капітаном, хотів бути ним і став ним."
Був заможним: "Величезний дім, у якому народився Грей, був похмурий усередині й величний знадвору. "
Батьки хлопця: "Греєві батько й мати були пихатими невільниками свого становища, багатства і законів того суспільства, стосовно якого могли казати "ми".
Характеристику душі: "Артур Грей народився з живою душею".
умная, молодая, добрая девушка
которая за свое сочувствие, получила лещей от Тохтамыша.
Дина это дочь татарина
Дина – персонаж из рассказа «Кавказский пленника», дочь татарина из аула пленного Жилина. Это девчушка лет тринадцати, тоненькая, худенькая с блестящими и «дикими» глазами. Она бегала «как козочка», исправно выполняя отца. По натуре Дина была доброй и отзывчивой девочкой. С тех пор как Жилин оказался у них вплену, она успела с ним подружиться и сильно привязалась к нему. За то, что он мастерил для нее глиняных куколок, она носила ему молоко, лепешки, иногда даже кусочки мяса. Снабжая пленных едой, она немало рисковала. Таким образом, эта татарская девочка с черными глазами и светлым, лучистым лицом, отличалась храбростью.Ради своего друга, пленного офицера, она неоднократно рисковала. В конце рассказа именно она принесла Жилину длинную палку, чтобы он мог выбраться из ямы и бежать. При этом она осознавала, что они больше не увидятся. На прощание Дина принесла ему несколько лепешек и расплакалась. На протяжении всего рассказа просматривается линия дружбы маленькой татарской девушки с русским офицером. Ее решительное и предусмотрительное поведение было продиктовано жалостью к пленному и умением сострадать. Ради друга она совершила такой поступок, за который ее могли наказать, но это ее не остановило.
З дитячих років ми чули, як співали наші мами і бабусі "Пісню про рушник", "Ми підем, де трави похилі", "Білі каштани", "Стежина", "Цвітуть осінні, тихі небеса". І тільки зараз ми дізналися, що всі ці пісні належать одному авторові — Андрію Малишку.
Пісенність — одна з найголовніших прикмет усієї поезії Малишка. Його поетичне мислення завжди було взаємопов'язане з елементами народнопісенної поетики. Це й забезпечило активну співпрацю композиторів з поетом та широку популярність пісень на тексти А. Малишка. Музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, як Л. Ревуцький, П. Майборода. А. Штогаренко, П. Козицький, М. Вериківський, С. Козак, О. Білаш та інші.
Мабуть, найвідомішим твором пісенної спадщини Малишка є пісня "Рідна мати моя" ("Пісня про рушник"). Вона була написана до кінофільму "Літа молодії" і здобула велику популярність серед народу, стала народною перлиною. Кожен рядок цієї пісні випромінює доброту і любов, пройнятий материнським теплом і синівською вдячністю. У поезії створено узагальнений образ матері, що "ночей не доспала", що передавала своєму синові любов до Вітчизни, до природи, до всього прекрасного. Мати перед дальньою дорогою дає сину "рушник вишиваний", де вимережила своїй дитині долю, долю серед тихого шелесту трав, "в щебетанні дібров". Цей рушник оберігатиме сина в дорозі і буде нагадувати йому про сонячне дитинство, розлуку з рідним краєм і найдорожчою людиною. Своєрідна форма поезії наближає її до пісні. Рефрен надає співучості, ніжності, ліричності, народності. Твір насичений епітетами, яскравими метафорами.
У прекрасній пісні "Ранки солов'їні" йдеться про ніжне кохання, яке ніколи не забувається, сниться ночами. Згадуються і солов'їні ранки, і стежки, де ступали ноги милої, і дніпровські хвилі, якими разом милувалися. Надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. Побудований на паралелізмі, він викликає чимало асоціацій.
Душу і серце ліричного героя пісні "Ми підем, де трави похилі" тривожать карі очі коханої, яку він порівнює із "золотою веселкою".
За вісім днів до смерті Андрій Малишко написав свою лебедину пісню, що живе в народі під назвою "Стежина". У поезії— персоніфікований мистецький образ стежини — життєвої дороги людини, що наштовхує поета на роздуми про власну життєву дорогу.
У піснях своєрідність художнього почерку А. Малишка позначена щедрим використанням фольклорних елементів. Характерними для його поезій є синонімічні повтори, народні образи-символи, його тропи і фігури завжди свіжі й неповторні. Пісні насичені метафорами, епітетами, порівняннями.
Пісні Андрія Малишка співають люди різного віку, вони близькі всім, бо йшли від чистого і щирого серця.