Рассказ В. Тендрякова “Хлеб для собаки” произвел на меня одно из самых сильных “литературных” впечатлений. Произведение полностью пронизано страшными воспоминаниями 1933 года. Это было время сильнейшего голода и нищеты.
Герою рассказа Володе Тенкову всего десять лет. Когда он увидел, что погибают невинные, уже не похожие на людей существа его начали терзать муки совести. Володе становилось стыдно за то, что он сыт, а ссыльные умирают от голода. Мне кажется, что страшное зрелище голодных страданий, голодной смерти ссыльных не свело
мальчика с ума, потому что он видел еще более тягостную картину: женщина деревянной ложкой черпает молоко из грязного конского следа и ест, плача, опустившись на колени, “как перед могилой дочери”. И эта безысходность, глубокое горе, безнадежная покорность потрясли сердце мальчика. Володя искренне хотел накормить всех.
Наконец нашелся самый-самый голодный – несчастная облезлая собака, которая утратила доверие к человеку. Кормя бездомную собаку, о которой некому позаботиться и про которую после ее смерти никто не вспомнит, мальчик совершал достойный поступок.
Батьки це такі люди, які завжди готові тобі до у складну хвилину і ніколи не побажають тобі зла. Слухати їх поради завжди корисно. У житті бувають різні ситуації і часом нам потрібні настанови. У кого ми можемо запитати питання, які нас хвилюють? Звичайно у батьків! Не потрібно соромитися запитувати у них свої питання, бо батьки підкажуть найправільніший б розв'язання. А в залежності від ситуації може і самі візьмуться за вирішення проблеми. Найкраще слухати батьківські поради, бо вони вже достатньо прожили, багато чого чули й бачили і з задоволенням поділяться досвідом зі своїми дітьми.
Батьки це такі люди, які завжди готові тобі до у складну хвилину і ніколи не побажають тобі зла. Слухати їх поради завжди корисно. У житті бувають різні ситуації і часом нам потрібні настанови. У кого ми можемо запитати питання, які нас хвилюють? Звичайно у батьків! Не потрібно соромитися запитувати у них свої питання, бо батьки підкажуть найправільніший б розв'язання. А в залежності від ситуації може і самі візьмуться за вирішення проблеми. Найкраще слухати батьківські поради, бо вони вже достатньо прожили, багато чого чули й бачили і з задоволенням поділяться досвідом зі своїми дітьми.
Рассказ В. Тендрякова “Хлеб для собаки” произвел на меня одно из самых сильных “литературных” впечатлений. Произведение полностью пронизано страшными воспоминаниями 1933 года. Это было время сильнейшего голода и нищеты.
Герою рассказа Володе Тенкову всего десять лет. Когда он увидел, что погибают невинные, уже не похожие на людей существа его начали терзать муки совести. Володе становилось стыдно за то, что он сыт, а ссыльные умирают от голода. Мне кажется, что страшное зрелище голодных страданий, голодной смерти ссыльных не свело
мальчика с ума, потому что он видел еще более тягостную картину: женщина деревянной ложкой черпает молоко из грязного конского следа и ест, плача, опустившись на колени, “как перед могилой дочери”. И эта безысходность, глубокое горе, безнадежная покорность потрясли сердце мальчика. Володя искренне хотел накормить всех.
Наконец нашелся самый-самый голодный – несчастная облезлая собака, которая утратила доверие к человеку. Кормя бездомную собаку, о которой некому позаботиться и про которую после ее смерти никто не вспомнит, мальчик совершал достойный поступок.