Я поняла это высказывание так : каждый человек совершает поступки в зависимости от своего характера, воспитания, уровня культуры. Для каждого поступок может нести определённый смысл. Например, рассмотрим лень. Все ли люди ленивы? Безусловно, да, но каждый в своей степени. Стараются ли они исправиться? Кто-то - да, некоторым же всё равно. В комедии Фонвизина "Недоросль" мы чётко видим, какой фрукт получился из Митрофанушки. А всё из-за лени! Почему же? Ведь юноше предоставили все возможности для учёбы и саморазвития. Но ему не хотелось учиться. И стали величать его Недорослем - разумеется, за глаза. Так что всё идёт от лени. Стоит ли уделять много внимания этой проблеме? Считаю, что да. Так что сразу надо избавляться от неё, чтобы не пожинать в будущем плоды злонравия.
Публій Вергілій Марон (70—19 рр. до н. е.) — найуславленіший поет імператорського Риму. Народився Вергілій у Мантуї в сім’ї землевласника, навчався у Мілані, а потім — у Римі. Адвокатська кар’єра не стала реальністю — Вергілій не мав ораторських здібностей, до того ж був дуже сором’язливим. «Високий на зріст, сором’язливий, з селянським обличчям, слабкого здоров’я»,— так описує його античний біограф. Повернувшись у 45 р. на батьківщину, Вергілій переживає велике потрясіння: у батька відбирають маєток на користь Августових ветеранів. Через 4 роки помістя Вергілію повернули, за що той був усе життя вдячний та зобов’язаний Августові, політику якого він підтримає й пропагуватиме потім у своїй поезії. Перший великий твір Вергілія — «Букопліки» (в пер. з гр. «Пастуші вірші») — створений приблизно у 39 р. до н. е. У десяти еклогах (маленьких поемах) зображене мирне життя пастухів, їхні почуття, пов’язані зі світом прекрасної природи. Цікаво, що в «Буколіках» автор пише про початок «золотої доби», який настане після народження Божественного немовляти. Невідомо, чи йшлося про реальну дитину, яка повинна була народитися в якомусь із знатних сімейств, чи, як вважали у середні віки та в добу Відродження, про народження самого Ісуса Христа. Другий твір Вергілія — «Георгіки» («Землеробські вірші») — створений близько 29 р. до н. е. і теж присвячений людині і природі, але містить у собі цілком конкретні поради щодо землеробства, садівництва, тваринництва та бджільництва. Найзнаменитіший твір поета — поема «Енеїда» (19 р. до н. е.) стала національним римським епосом. У ній розповідається про подвиги Енея, троянського героя, родоначальника римського народу. У 29 р після багатьох попередніх робіт Вергілій приступив до Енеїди і, пропрацювавши над нею кілька років в Італії, вирушив до Греції та Азії, щоб вивчити на місці театр дії своєї поеми і надати своїй праці більше життєвої правди. В Афінах він зустрів Августа, який умовив його повернутися в Італію. По дорозі в Рим Вергілій захворів і помер в Брундизії в 19 р. до н.е.
Автору приходилось считаться с цензурой. Название произведения — попытка (и очень удачная!) завуалировать политическое содержание, сочувственное отношение автора к восставшим и их предводителю, представить повесть как социально-психологическое произведение, историю любви, тем более, что в развитии действия образ Маши Мироновой, капитанской дочки, играет очень большую, в том числе и самостоятельную роль. А бдительность цензуры таким подчеркнуто мирным, бытовым, аполитичным названием должна была быть обманута. Так и случилось. Для чего, по вашему мнению, автору понадобился второй рассказчик? Частично по той же причине (чтобы избежать цензурных гонений). О Пугачеве с большим сочувствием рассказывает не автор, а некий П. А. Гринев, с которым можно и не согласиться, тем более, что перед нами — история его жизни, его (Гринева), а не автора, взгляд на восстание. Однако писатель ставит героев в такие ситуации, которые позволяют читателю самостоятельно (конечно, с автора!) оценивать их поведение, человеческие качества, причины и следствия показанного. Так, небольшой эпизод допроса пленного башкирца, раскрывающий бесчеловечность и жестокость царских служак при подавлении мятежей, помещенный перед рассказом о захвате Белогорской крепости пугачевцами, объясняет причину жестокости восставших и побуждает понять их. Значит, необходимы оба рассказчика, позволяющие увидеть события и героев с разных сторон правильно оценить рассказанное.
Например, рассмотрим лень. Все ли люди ленивы? Безусловно, да, но каждый в своей степени. Стараются ли они исправиться? Кто-то - да, некоторым же всё равно. В комедии Фонвизина "Недоросль" мы чётко видим, какой фрукт получился из Митрофанушки. А всё из-за лени! Почему же? Ведь юноше предоставили все возможности для учёбы и саморазвития. Но ему не хотелось учиться. И стали величать его Недорослем - разумеется, за глаза.
Так что всё идёт от лени. Стоит ли уделять много внимания этой проблеме? Считаю, что да. Так что сразу надо избавляться от неё, чтобы не пожинать в будущем плоды злонравия.