У чому виявляється багатогранність образу Гобсека?
Ґобсек — мільйонер, лихвар. Позичаючи гроші під величезні проценти, він фактично грабує своїх підопічних, принижує їх морально та стає володарем їхніх доль. Навіть адвокат Дервіль, до якого він немов би відчуває прихильність, стає об'єктом безсоромної наживи; за Гобсеком, це ще й виховна міра: щоб надалі юнака було позбавлено почуття вдячності доброзичливцю. Ґобсек критикує радощі буржуазного життя: карти, теревені про мистецтво, гру в політику, обжерливість. "Безумці та хворі", "дураки", "олухи" складають це суспільство. Ґобсек не бажає уподібнюватись їм. Зваживши свій життєвий досвід, він побачив, що "з усіх земних благ є тільки одне, щоб людина прагнула його. Це золото!" Гобсек усвідомив, що золото — головний рушій, котрий визначає навіть суспільно-політичне життя в навколишньому світі.Гобсек був багатий, але дуже жадібний. Жив скромно, не бажаючи, аби хто-небудь здогадався про його статки. Якось із кишені його жилетки випала золота монета, а коли монету спробували повернути її власникові, Гобсек відмовився. Він сказав, що то не його гроші, звідки у нього, людини бідної, такі гроші.ілософія Гобсека – своєрідний підсумок його особистого життєвого шляху. Він був моряком, морським торговцем, об’їхав весь світ, бачив далекі та екзотичні країни. Його розвинута свідомість, не притаманна йому з дитинства, пояснюється тим, як багато він бачив протягом свого життя. Він пройшов через все, щоб накопичити своє багатство: мав зв’язок із корсарами, був причетний до американської війни за незалежність, потерпав від голоду, пройшов через смертельну небезпеку, кілька разів втрачав і знову набував багатство. Можливо, тому спочатку Бальзак і назвав свою повість «Небезпеки розбещеності». Саме під такою назвою повість повністю вийшла у квітні 1930 року в першому томі «Сцени приватного життя». Перша глава її була видана дещо раніше, в лютому 1930 року, під назвою «Ростовщик». Змінювалися назви, але характер бальзаківського персонажа залишився незмінним. Світогляд Гобсека формувалося під впливом реального життя. Його висловлювання говорять про глибину цього світосприйняття і підтверджують, що його інтелект значно переважує інтелект тодішньої аристократії. Висвітлюючи відсталість дворянства, його обмеженість, Бальзак показує Гобсека, який тримає у своїй пам’яті цілі томи з бібліотеки. Він збагнув і основи сучасного йому громадського порядку, стверджуючи, що скрізь йде боротьба між бідняками і багатіями. Але двадцятирічні поневіряння по світу зробили його байдужим до всього, крім золота. Він втратив віру в моральні цінності. Тому Гобсек бездушний. Він упевнений, що з «усіх земних благ» є лише одне достатньо надійне – золото. А з усіх людських почуттів він визнає лише інстинкт самозбереження. З скептицизму виріс соціально-політичний нігілізм, так як Гобсек засуджує всіх тих, хто турбується за своїх близьких. Він вбачає сенс лише у боротьбі бідняків і багатіїв, упевнений, що ця боротьба нескінченна, і тому вважає, що краще бути експлуататором, чим експлуатованим. Мова Гобсека підкреслює бідність його філософії щодо власної гідності, адже людина, здатна лише на принизливі почуття, не здатна навіть на самоповагу, не говорячи вже про повагу з боку інших людей. Сумний і кінець Гобсека. Розповідь завершується описом його жахливої комори і страшної смерті Гобсека. Його пристрасть до грошей, його скнарість, прагнення до наживи призвели до патологічної манії все привласнювати. Багаторічна активність у збагаченні виявилась безплідною, адже залишити накопичене виявилось нікому. Навіть добру згадку оточуючих про себе він не залишив. Все людське в його натурі з’їла жадібність до збагачення. Адже протягом цілого життя він брав хабарі і розробляв нові фінансові афери. Тільки після смерті лихваря це стане зрозумілим. Не зрозуміло лише те, чим керувався чоловік, накопичуючи таке багатство. Воістину таке життя і можна назвати ще однією людською комедією, про яку повідав Оноре Бальзак на сторінках своїх творів.
Объяснение:
Во второй главе действующие лица - сам Чичиков, лакей Петрушка, помещик Манилов, его супруга, дети Фемистоклюс и Алкид.
Центральным эпизодом этой главы является приезд Чичикова в имение Манилова. Этот эпизод очень важен для понимания образа Манилова, его обитания и мышления, а также раскрывает некоторые черты характера самого Чичикова.
Манилов на первый взгляд был человек видный, черты лица его были приятны. У него не было ничего особенного в поведении и манерах. Говорил он мало, но имел обыкновение мечтать о высоких материях. Когда крестьянин или приказчик о чём-то спрашивал барина, тот отвечал: «да, недурно», не заботясь о том, что будет происходить дальше.
И сам его дом страдал от недостатка чего-то особенного. Дому будто всегда чего-то не хватало: мебель дорогая, а на два кресла обивки не хватило, в другой комнате мебели и вовсе не было, но её туда всегда собирались поставить. С женой хозяин говорил трогательно, нежно. Она была под стать мужу - типичная воспитанница пансиона для девушек. Она была обучена французскому, танцам и игре на пианино, чтобы услаждать и развлекать мужа. Их не заботили бытовые мелочи.
В обращении с Маниловым Чичиков перенимает такую же манеру, как и хозяин: ни в чём не возражает, во всём соглашался с Маниловым, который положительно отзывается обо всех, о ком бы ни зашла речь.
Начиная деловой разговор с Маниловым, Чичиков просит его продать документы на уже несуществующих крестьян. Манилов несколько растерян, однако Чичиков убедил его в полной законности такой сделки. Манилов решил отдать «мёртвые души» даром, а Чичиков довольный удачным приобретением, стал собираться к Собакевичу.
Вторую главу можно условно разделить на четыре части:
в первой части автор знакомит читателя с лакеем Петрушкой;
во второй - рассказывает, как Чичиков собирается в дорогу;
в третьей - знакомство с семейством Манилова и их имением;
в четвертой происходит деловая беседа Чичикова с Маниловым.
Автор использует различные средства художественной выразительности. Это, например,
эпитеты: человек весьма щекотливый; мелколистные жиденькие вершины;
фразеологизмы: шапочное знакомство; потрафить на лад;
сравнения: щеки сделались настоящий атлас; деревни, постройкою похожие на старые складенные дрова; похлопывал крыльями, обдерганными, как старые рогожки.
развернутые метафоры: полосатый шлагбаум, дававший знать, что мостовой, как и всякой другой муке, будет скоро конец; пошли писать, по нашему обычаю, чушь и дичь по обеим сторонам дороги: кочки, ельник, низенькие жидкие кусты молодых сосен, обгорелые стволы старых, дикий вереск и тому подобный вздор; шестнадцатая верста пролетела мимо;
антитеза: день был не то ясный, не то мрачный.
