1. Главный герой привлекает читателя искренностью и открытым,живым сердцем. Мальчик гораздо тоньше чувствует, чем многие взрослые, стремится сочувствовать тем,кто этого заслуживает.
Каждое душевное разногласие, переживаемое Николенькой завершается победой доброго начала над злым,и он становится духовно богаче и выше.В душевной чистоте,в непосредственности и свежести чувств,в доверчивости детского сердца,искренней любви к близким Толстой счастье детства.Светлой печалью овеян в повести образ матери Николеньки,трепетно относившейся к сыну.Её чувство материнской любви вызывает настоящее восхищение.
Нельзя также не отметить общую атмосферу беззаботного с виду,но такого сложного для самого ребенка детства,тем не менее удивительного, прекрасного и неповторимого.
2. Мир детства Николеньки-это любящие его люди, аристократическая, дворянская семья с патриархальным укладом.Николенька очень любит маму,он запомнил её улыбку, добрые глаза и ласковые руки.Мама для мальчика-это нежность,доброта и ласка,которую он хранит в памяти.Когда мама умерла,тогда закончилось беспечное детство,он узнал,что такое горе.Отец для мальчика-это добрый рыцарь,которого любит сын,не смотря на все минусы.Мальчик не помнит плохого,отец для него-любимый человек,с безграничной добротой к детям.Папа-пример для подражания,хотя он игрок и мот. Наталья Савишна-простая русская женщина,которая привила мальчику любовь ко людям,сделала его отзывчивым и честным.Уважение к учителю Карлу Ивановичу, который занимался воспитанием и обучением мальчика.
3. В детстве Николенька особенно стремился к добру,любви и красоте. Источником всего самого прекрасного в эти годы для него была мать. С какой любовью он вспоминает звуки ее голоса, нежные прикосновения ее рук,грустную, очаровательную улыбку. Любовь Николеньки к матери и любовь к Богу "как-то странно сливались в одно чувство", и от этого на душе у него становилось "легко, светло и отрадно".
Боротьба за людську гідність проти усякого приниження, насильства з юних років стала девізом усього життя письменника.
"У людині все повинно бути прекрасним: і обличчя, й одяг, і душа, і думки", — писав А. П. Чехов. Але цього прекрасного і не бачив письменник у тому суспільстві, в якому довелося йому жити. Старе, рабське суспільство калічило людей. Тільки обдаровані, сильні волею люди могли боротися і протистояти цьому рабству. Таким був і А. П. Чехов. Його дуже хвилювало те, що мерзотність звична, що пригнічення і приниження людини стало настільки звичним, що люди просто не помічають його. За це він ненавидів міщанське суспільство, сміявся з нього. Творчість письменника дедалі глибше пронизують гумор і сатира, гостріше висміюються різні людські вади. Він ніколи не сміявся з бідності, з людської біди, з людей, які через ті чи інші обставини не змогли піднятися на високу сходинку соціального становища, не змогли прославитися у житті, але нещадно карав підлабузників. Людина з психологією раба, здатна на самоприниження, була огидна письменникові.
Саме цю тему розкриває він у своєму оповіданні "Товстий і тонкий", де описує зустріч двох друзів дитинства, один із яких був товстим, другий тонким. Проте головне тут не у фізичній особливості двох друзів, а у їх духовних якостях. Зрадівши несподіваній зустрічі на вокзалі, вони, спілкуючись, з'ясовують, чого зумів досягнути в житті кожний із них. Хоча про їх суспільне становище можна було здогадатися за описом кожного з них. "Товстий тільки-но пообідав у ресторані, й губи його лисніли від масла, мов стиглі вишні. Пахло від нього хересом і флердоранжем". "Тонкий щойно вийшов з вагона і був нав'ючений чемоданами, клунками та коробками. Пахло від нього шинкою й кофейною гущею".
Цілком зрозуміло, що друзі стоять на різних сходинках суспільства. Товстий — значно вище. І, здавалося б, він повинен би поводитися зверхньо, нахабно. Але, навпаки, він поводить себе дружньо, щиро. Душа його добра й відкрита. Він розуміє, що для давніх друзів його високе суспільне становище тайного радника тут не має значення. Головне — дружба.
Тонкий, дізнавшись про високий чин товариша шкільних років, відразу зіщулився замкнувся. Куди й подівалася його радість! У мові його з'являється принижений тон, усім своїм єством він починає показувати, що він ладен ледве не плазувати перед товаришем, який має вищий чин, ніж у нього. Це людина заздрісна, дріб'язкова. Ці його якості беруть початок ще з дитинства: в гімназії він був першим наклепником. І, ставши дорослою людиною, не зумів видавити з себе цю рабську психологію.
Чинопочитания, приниженість, підлабузництво стали основними рисами його характеру. З цього й сміється письменник у своєму оповіданні.
"Тоді людина стане кращою, коли ви покажете їй, яка вона є", — писав А. П. Чехов. На мій погляд, це йому чудово вдалося. Зустріч двох друзів закінчилася несподівано швидко: товстий зрозумів, що самоприниженість його колишнього друга не дасть їм можливості надалі підтримувати відносини. Підлабузництво тонкого викликає в нього огиду.
Отже, цей твір висміює підлабузництво дрібних людей (маються на увазі люди з дрібними душевними якостями) перед іншими, які стоять вище. Це добровільно принижені раби, які співчуття викликати не можуть.
Объяснение:
