продолжение темы "маленького человека", поднятой Пушкиным в "Медном всаднике" и в "Станционном смотрители". Гоголь показывает, что ВЛАСТЬ ЧИНА губительна для всех, независимо от общественного положения. Бюрократизм, жестокий и равнодушный мир канцелярских бумаг превратили ч-ка в крохотное исполнительное звено. Гоголь пробуждает в чит-ле чув-во ЖАЛОСТИ и СОСТРАДАНИЯ, изображая трагедию "мал. ч-ка". Гоголь ВЗЫВАЕТ к ЧЕЛОВЕЧНОСТИ. напоминая чит-ям, что Башмачкин такой же, как они, их "брат". За ничтожным переписчиком бумаг проступает образ ч-ка. Трагически звучит разрушение его личности.
За вікном багато снігу і метушні. Люди ідуть, біжать, весь час кудись по спішають. Намагаючись бути в ритмі життя, вони так швидко втрачають ритм серця, закопуючи в собі теплі почуття, і ховаючи себе за теплими шарфами.
Ви колись бачили, дитину яка помирає на очах матері від невиліковної хвороби, ви бачіли стару матір, яка тримається за останню ниточку життя, щоб востаннє побачити свого сина, який обіцяє з'явитись з дня на день, прийти до матері, але час іде і син не поспішає, ви бачили як на руках помирає кохання всього життя. В такі моменти сльози та молитви вже не допомагають, в такі моменти вже не віриться в чудо. Саме тоді і розуміється весь сенс життя людини-найбільшого скарбу який дається кожному. Проте цей скарб у кожного різний, у когось це мильна бульбашка, яка може зникнути у будь-яку мить, у когось міцна фортеця, яку дуже важко розбити, а хтось взагалі не вважає це скарбом і величезним подарунком.
Берегти своє життя-це замало, потрібно вчитись берегти життя інших. кожне життя безцінне і неповторне, його не можна перематати назад, видалити чи повернути коли втратив. Життя-воно одне, таке прекрасне, по своєму дивне, іноді до крику болюче, і до сліз смішне. Жити- замало, потрбіно розуміти, що знаходиться в твоїх руках, радіти кожній секунді, адже для деяких ця секунда може бути останньою. Останнім поглядом, подихом, останньою миттю а потім..а що потім це нам не відомо. Нехай це назавжди залишиться загадкою, яку не захочеться відгадати.
Просто пам'ятаймо! Життя прекрасне-це не банальність! Людське життя найбільший скарб-не затерта фраза! А любов в житті це щастя, і за все це слід боротись!
1) Я знаю Алёшу очень давно, его родители отдали его учиться в наш пансион. Он был послушным, добрым и терпеливым мальчиком, со всеми ладил, старался учиться. Но я сразу же понял, что с ним что-то случилось, ведь он однажды ответил без запинки очень трудный урок. Я замечал, как Алёша уже не старается учиться, но всё отлично запоминает, много балуется и шалит. Любые уроки давались ему очень легко. И Алёша не обращал на своих товарищей по пансиону никакого внимания. Он стал важным и гордым , потому что учился теперь лучше всех. Про него стали везде рассказывать, как он отлично учится, и он перестал быть прежним и милым Алёшей.
2) Алёше было стыдно рассказывать кому-либо историю про подземных жителей и конопляное зёрнышко, потому что он разболтал учителю тайну жизни маленьких людей, и им пришлось переехать из своего подземного царства. Мальчику было стыдно ещё и потому, что он, получив зёрнышко, стал очень важным и гордым и гордился не своими талантами и к учёбе, а волшебными свойствами зёрнышка, которые позволяли ему знать любой урок. Алёше было всё это стыдно вспоминать , как он подвёл своего друга Чернушку, и поэтому он молчал. После болезни он уже стал прежним мальчиком, хорошим товарищем и прилежным учеником. Он уже стал успевать в учёбе сам, а не при зёрнышка.