На ранних этапах развития общественного сознания представления о мироздании и природе человека складывались в мифы, предания и легенды. На основе мифотворчества культивировались языческие обряды, формировались основы религий и философских учений. Миф как форма устного коллективного творчества имел более широкую, по сравнению с другими фольклорными видами искусства, трактовку. Мифические мотивы прослеживаются и в легендах, с которыми в древности связывали реальные исторические факты или выдающиеся события.
Что такое миф и легендаМиф – отражение в коллективном сознании древних людей представлений об устройстве мира, зафиксированное в произведениях устного народного творчества и письменных источниках. Мифическое повествование утверждало власть бессмертных богов над судьбой человека и объясняло все жизненные явления как проявление божественной воли.
Легенда – один из фольклорных жанров, в котором реальные исторические события, природные катаклизмы и явления общественной жизни предстают в форме символического обобщения, близкого к мифотворчеству. Персонажи легенд – герои и сверхчеловеческие сущности, олицетворяющие силы природы.
В чем же разница между мифом и легендой?
События, отраженные в мифах, охватывали значительный хронологический период и не могли быть связаны с конкретными личностями, влиявшими на ход истории. В центре внимания мифов – жизнь, соперничество, борьба и праздность всемогущих богов, обитавших отдельно от людей: чаще всего, в священных горах или на небе. Происходящее на земле в античном мифологизированном сознании – только проекция судьбоносных действий властителей неба, тверди и водной стихии.
Мифические боги покровительствовали земледелию, скотоводству, торговле, мореплаванию – основным и вполне реальным видам деятельности, с которыми были связаны. Бессмертие богов противопоставлялось бренности жизни простых смертных.
Легенды описывают отдельный эпизод исторического этнической группы или народности, в то время как в мифах изображаются практически все стороны жизни.
Боги, населяющие мифические вершины, глубины океанов и подземный мир, бессмертны. Герои легенд наделены невероятной силой, умом но не могут жить вечно. Они совершают подвиги с богов и умирают, как обычные люди.
к содержанию ↑Отличие мифа от легендыМиф относится к эпическим жанрам устного народного творчества; характеризуется широким обобщением символических образов, отражающих определенный уровень коллективного сознания.Легенда – один из жанров народного эпоса, в основе которого лежат реальные исторические события.В мифах повествуется о жизни бессмертных богов. Персонажи легенды – смертные герои, которым покровительствуют высшие силы.В мифах охват событий значительно шире, чем в легендах.Один из основных приемов построения сюжета в легенде – гипербола. В мифах фантастическое преувеличение воспринимается как объективная реальность.
Відповідь:Григорій Печорин – людина дуже егоїстичний, що іноді не відразу можна зрозуміти. Він дуже холодний і замкнутий, але коли йому дуже треба, він виявляє всі найкращі сторони свого характеру. Протягом свого життя він частенько записував незвичайні події в свій щоденник. Йому в житті вдалося побачити багато чого. Він бував у різних місцях з різними людьми. Одні були, як не дивно вірні, а інші – зрадили. Максим Максимич – одні з таких людей, який сприйняв Печоріна всерйоз, а особливо – їх минулі приятельські, не більше, відносини. Коду-то Печорін служив на Кавказі офіцером, і насправді причина його служби полягала в якійсь історії, з-за якої його і заслали на Кавказ на певний час. Печорін став служити під командуванням Максима Максимыча. Одного разу вони були за і в гості до горському князю, де Печорін і побачив незвичайно красиву дівчину, Беллу. Він її потім вкрав, так як йому здавалося, що він у неї закоханий. Але живемо лише один раз, а тому після всіх відмов дівчата полюбити його, і нарешті справжньої правди, що вона закохана в нього, Григорій зрозумів, що не любить її. Йому була байдужа дівчина, і він зрозумів це після деякого часу, а тому він її кинув. Казбич, закоханий у Беллу, загинув з нею. Одного разу Печорин знову зустрівся з Максимом Максимовичем, тепер відставним полковником. Але їхня зустріч пройшла дуже холодно. Полковник був страшенно засмучений, адже він був упевнений у їхній дружбі. Він спробував звернутися до спільних спогадів про Белл, але Печорину це навпаки не сподобалося. І після кількох хвилин розмови – він просто поїхав, як і збирався, в Персію. Один раз Печорін був на джерелах. Він зустрівся там зі своїм знайомим – Грушницким. Дуже самозакоханий молодий чоловік. Вони потай один одного ненавиділи. Також, на витоках збиралося своє суспільство. Грушницкий закохався в молоду княжну, яка була молода, горда і вродлива. Щоб побавитися і частково – нашкодити своєму ворогові, Печорін закохує в себе княжну, яка в кінці трохи не сходить від нього з розуму. Григорій Печорін до того ж вбиває Грушницкого на дуелі за наклеп. В цей час, одна жінок все терпить, так як вони були коханцями з Печоріним, але у неї є чоловік, а тому вона мовчить. Після всіх подій – вона різко їде, розповівши все чоловікові. Печорін в розпачі, йому навіть здається на якийсь момент, що він її любить. Але потім, заспокоївшись, він живе своїм звичайним життям. Печорін відмовляється виходити за княжну, остаточно розбивши їй серце. Адже він не любить її.
Пояснення: