Судьба Гринева в период восстания сложилась необычайно: жизнь его была Пугачевым, больше того, Пугачев, его враг, проявляет к нему доброту, исполняет устраивает его судьбу. И Гринев в свою очередь остро чувствует обаяние личности Пугачева. Но несмотря ни на что, Гринев сохраняет свою офицерскую честь. В первом разговоре с Пугачевым, требовавшим немедленного ответа на вопрос, признает ли тот его царем, Гринев колеблется. Несколько секунд продолжалась в сознании Гринева борьба. «И чувство долга восторжествовало во мне над слабостию человеческой» , - вспоминает он с законной гордостью. Гринев преодолел внутренний барьер своей слабости. Благородство его поведения в данном случае заключается в прямоте, смелости и честности. Пугачев был добр и тепло относился к Гриневу, Гринев в свою очередь тоже полюбил Пугачева: «Зачем не сказать истину? В эту минуту искреннее сочувствие влекло меня к нему. Я пламенно желал вырвать его из среды злодеев, над которыми он предводительствовал» . После расставания с Пугачевым в Белогорской крепости Гринев говорит: «Пугачев уехал. Я долго смотрел на белую степь, по которой неслась его тройка» . Слов мало, но за ними мы чувствуем глубокую взволнованность молодого человека. Гринев осознает, что этот человек почему то выделил его из толпы устроил его личное счастье: «Не могу изъяснить то, что я чувствовал, расставаясь с этим ужасным человеком, извергом, злодеем для всех, кроме одного меня» . Немалую роль сыграло чувство человеческой близости, возникшей между ними. Но Гринев прозревает во всех отношениях другой, высший смысл. Пугачев представляется ему человеком исключительным, посланным самой судьбой. Он возник из метели, едва не погубившей Гринева, из сна, в котором отец неожиданно предстал в облике «вожатого» . Пугачев стал его «вожатым» по жизни, в нем совместились и здравый смысл, и логика чуда. Всего четыре встречи этих двух совсем разных людей, но так перевернули жизни каждого.
Ця казка була вміщена автором у збірку «Гранатовий будиночок» (англ. «А House of Pomegranates») (1891). Чому саме гранатовий? У такій країні, як Ірландія, напрочуд потужними с традиції християнства, а гранат (дерево та його плоди) — це один із традиційних символів християнської віри: страждання, відродження й воскресіння. У кожній з чотирьох казок цієї збірки («Молодий король», «День народження інфанти», «Рибалка та його душа», «Хлопчик-Зірка») розповідається про різні події, пов’язані зі стражданнями людей та їхнім духовним відродженням. Слово гранат (або гранатовий) з’являється в найбільш напружені для персонажів моменти випробувань, але водночас немовби вказує їм шлях до відродження. А чому слово будинок з’явилось у назві збірки? Так в Англії XIX ст. називали салон1, місце, де зустрічалися високоосвічені люди й говорили про мистецтво, філософію, науку. Деякі салони мали назви. Наприклад, О. Уайльд у той час відвідував салон під назвою «Душа». Кожна з чотирьох казок збірки присвячена одній леді із салону, а в цілому «Гранатовий будиночок» присвячений дружині письменника — Констанції Уайльд.
Давним-давно два бідні Дроворуби прокладали собі шлях додому через великий сосновий ліс. Стояла зимова морозна ніч. Земля та дерева були заметені снігом, маленькі гілочки потріскували від морозу, коли Дроворуби проходили повз них. І ось вони дійшли до гірської річки, яка нерухомо зависла в повітрі водоспадом, бо її поцілував Льодяний Король.
Було так холодно, що навіть звірі й птахи не знали, як цьому зарадити.
— Еге-ге! — прогарчав Вовк, шкутильгаючи через зарослі, підібгавши хвоста. — Це просто жахлива погода. Чому уряд за цим не слідкує?
— Піть! Піть! Піть! — щебетали зелені Коноплянки. — Стара Земля померла, і її загорнули в білий саван.
love you too
ab chat Mai comments kro