Минуло багато років з тих пір, як цивілізація остаточно загинула. На думку більшості жителів міста, їх цивілізацію згубило минуле. Хлопчик Том - серед людей, які зібралися на площі для того, щоб знищити картину "Мона Ліза". У натовпі говорять про те, що з'явиться ще людина, у якої душа лежить до красивого, і вона поверне стару цивілізацію. Том побачив жінку на картині, вона зворушила його, і він не може плюнути в неї. Натовп кидається до картини і приймається рвати її на шматки. У Тома в руках виявляється шматочок полотна. Він приносить його додому і вночі розглядає його. На ньому зображена загадкова посмішка Мони Лізи. Він вражений.
а счастье было так возможно,
так
а. пушкин
в романе «евгений онегин» а. с. пушкин обращается к теме судьбы молодого человека 20-х годов xix века. поэта интересуют не только вопросы выбора жизненного пути, общественного служения, но и проблема личного счастья героя. рассказывая о юности онегина, автор уже в первой главе задается вопросом:
но был ли счастлив мой евгений,
свободный, в цвете лучших лет,
среди блистательных побед,
среди вседневных наслаждений?
наверное, многие молодые люди мечтают о такой жизни, какую вел онегин в юности:
бывало, он еще в постеле:
к нему записочки несут.
что? приглашенья? в самом деле,
три дома на вечер
вся жизнь онегина заполнена развлечениями: , рестораны, театр, дружеские пирушки, светские что еще нужно для счастья молодому, богатому и свободному человеку, познавшему «науку страсти нежной» и все премудрости светской жизни? я думаю, что онегин тоже так считал какое-то время. пока он покорял свет, у него не было ни времени, ни поводов для того, чтобы чувствовать себя несчастливым или хотя бы задумываться об этом. хотя пушкин на вопрос «был ли счастлив евгений? » отвечает отрицательно. но это пушкин. он мудрее и старше. и он раньше своего героя понимает, что развлечения и удовольствия быстро и утомляют. тем более, что онегин не легкомысленный, пустой человек, который довольствовался бы забавами и роскошью. и вскоре онегину действительно «наскучил света шум», « хандра им овладела понемногу». покинув свет, онегин пытается занять себя делом. унаследовав от дяди заводы, земли и леса, онегин рад был «прежний путь переменить на что-нибудь».
первое время в деревне евгений увлечен был хозяйственными преобразованиями, но потом «увидел ясно он, что и в деревне скука та же». онегин скучает, но не страдает от одиночества и однообразия жизни. чувства его дремлют. он не знает, что может быть другая жизнь. поэтому, встретив татьяну, онегин, хотя и «живо тронут был», «привычке милой не дал ходу, свою постылую свободу» он потерять не захотел. позже, в письме татьяне, он скажет: «я думал: вольность и покой — замена » свою ошибку он поймет только тогда, когда узнает настоящее чувство. любовь к татьяне откроет ему иную жизнь, наполненную чувствами, желаниями, . , этот период жизни героя можно назвать счастливым. по крайней мере, онегин узнал, что оно есть в жизни. в его жизни появился смысл, цель:
видеть вас,
повсюду следовать за вами,
улыбку уст, движенье глаз
ловить влюбленными
в письме к татьяне онегин признается ей, что любовь заполнила всю его душу, стала смыслом его жизни.
но чтоб продлилась жизнь моя,
я утром должен быть уверен,
что с вами днем увижусь
но прозрение пришло к онегину поздно. выслушав ответ татьяны, онегин понимает, что «счастье было так возможно, так » в этот момент он по-настоящему несчастлив, потому что, только узнав счастье, можно оценить его потерю, осознать всю пустоту и никчемность жизни.
пушкин оставляет своего героя в минуту «злую для него».
сумеет ли онегин заполнить образовавшуюся пустоту служением общественному благу, высокой целью, мы не знаем. «что сталось с онегиным потом? воскресила его страсть для нового более сообразного с человеческим достоинством не силы этой богатой натуры остались без приложения, жизнь без смысла, а роман без конца», — пишет в. г. белинский.
единственное, что нам известно: онегин успел узнать, что счастье есть, что даже ожидание его наполняет жизнь смыслом. и это лучше, чем вечный покой, праздность и скука.
вот отрывок про скатерть: один раз я на нее рассердился. вот как это было. за обедом, наливая себе квасу, я уронил графин и облил скатерть. - позовите-ка наталью савишну, чтобы она порадовалась на своего любимчика, - сказала maman. наталья савишна вошла и, увидав лужу, которую я сделал, покачала головой; потом maman сказала ей что-то на ухо, и она, погрозившись на меня, вышла. после обеда я, в самом веселом расположении духа, припрыгивая, отправился в залу, как вдруг из-за двери выскочила наталья савишна с скатертью в руке, поймала меня и, несмотря на отчаянное сопротивление с моей стороны, начала тереть меня мокрым по лицу, приговаривая: "не пачкай скатертей, не пачкай скатертей! " меня так это обидело, что я разревелся от злости. "как! - говорил я сам себе, прохаживаясь по зале и захлебываясь от слез. - наталья савишна, просто наталья, говорит мне ты, и еще бьет меня по лицу мокрой скатертью, как дворового мальчишку. нет, это ужасно! " когда наталья савишна увидала, что я распустил слюни, она тотчас же убежала, а я, продолжая прохаживаться, рассуждал о том, как бы отплатить дерзкой наталье за нанесенное мне оскорбление. через несколько минут наталья савишна вернулась, робко подошла ко мне и начала увещевать: - полноте, мой батюшка, не простите меня, я уж вы меня простите, мой вот вам.
Рано-вранці вже вишукалась черга з чоловіків, що хотіли... плюнути в картину в центрі майдану. Серед усіх був і хлопчик Том. Він постійно розпитував чоловіків. А чи правда, що вона усміхається? А чи правда, що їй чотириста років? І що вона зроблена з фарби та полотна...
"Тут уся справа в ненависті до усього, що пов'язане з минулим, — пояснював Грігсбі. — Людина ненавидить те, що її занапастило, що їй життя поламало". "А чи є хоч хто-небудь чи що-небудь, чого ми б не ненавиділи?" — питав Том.
Чоловік погодився. Потім пригадав свята, на які знищували те, що ненавиділи. "Найкраще, — мовив Грігсбі, — було того разу, коли громили завод, який ще намагався виробляти літаки. Ну й потішили ж ми душу! А потім знайшли друкарню та склад боєприпасів — і висадили їх у повітря разом!"
Та ось один з черги промовив, що колись знайдеться людина, яка підлатає цивілізацію. Людина, в якої душа горнеться до гарного.
По кутках обгородженого майданчика стало четверо поліцаїв — вони повинні були стежити за тим, щоб не кидали каміння. "Це для того, — пояснив Грігсбі, — щоб кожному випало плюнути разок".
Том завмер перед картиною, дивлячись на неї. У хлопчиська пересохло в роті. Жінка на картині посміхалася таємничо-сумовито, і Том відчував, як б'ється його серце, а у вухах неначе лунала музика.
"Вона гарна", — мовив він. А потім тихо спитав, як її звати. Йому відповіли, що, здається, "Монна Ліза". Влада постановила, що сьогодні опівдні портрет на майдані буде віддано в руки тутешніх мешканців, аби вони могли взяти участь у знищенні...
Том і отямитися не встиг, як натовп, гукаючи, штовхаючись, борсаючись, поніс його до картини. Почувся різкий звук полотна, що рветься... Поліцаї кинулися навтікача. Натовп вив, і руки дзьобали портрет, наче голодні птахи. А Том стояв осторонь і притискав до грудей шматочок полотна.
Додому він повернувся лише ввечері. Цієї ночі весь світ спав, осяяний місяцем. А на Томовій долоні лежала Усмішка. Він дивився на неї у білім світлі, яке падало з опівнічного неба, і тихо повторював про себе, знову й знову: "Усмішка, чарівна усмішка..."
За годину він усе ще бачив її, навіть після того, як обережно склав та заховав. Він заплющив очі, і знову у темряві перед ним — Усмішка. Лагідна, щира, вона була там і тоді, коли він заснув, а світ охопила німа тиша, і місяць плив у холоднім небі спочатку вгору, потім униз, назустріч ранку.
Важкі часи: війна, тяжкі випробування, голод та інші лиха часто роблять людей жорстокими та черствими. Вони втрачають віру у добрі часи, втрачають здатність бачити та розуміти прекрасне. Саме так трапилося з героями оповідання Бредбері.
Та не в усіх людей душа повністю кам'яніє. Давно відомо, що серця дітей більше відкриті для добра й краси, ніж серця дорослих. Можливо тому, що на долю дітей ще не встигло випасти стільки нещасть та втрат? Можливо.
Але, все-таки це не виправдання. Бо, якщо людина втрачає почуття прекрасного, якщо її не хвилюють такі цінності, як витвори високого мистецтва, церковні реліквії тощо, то така людина втрачає саму себе.
Саме тому, через серце маленького хлопчика Тома, автор намагався показати світу дорослих, що колись все зміниться на краще. Що краса, усмішка насправді врятують світ.
І виникне органічна цивілізація, "така, щоб люди могли жити мирно". І бачити красу.
Объяснение
может с просторов инета