Порівняйте зовнішність цариці й царівни, а також їхні моральні риси, які підкреслює автор. Потрібні цитати! "Казка про мертву царівну і сімох богатирів".
У «Казці про мертву Царівну і сімох богатирів» Пушкіна дві героїні царівна і цариця протистоять один одному. Звичайно, дії молодий царівни не можна прямо назвати протистоянням, швидше її тактика нагадує «оборону».
Царівна виступає в ролі жертви. Вона терпить жорстокі уроки долі, навіть не підозрюючи того, що це справа рук її мачухи. Адже найчастіше, біда приходить звідти, звідки її зовсім не чекали.
Однак, переживши важке потрясіння від того, що її просто втратили в лісі, царівна не падає духом. Вона шукає дорогу додому і потрапляє на великий будинок. Дівчина змушена увійти, щоб хоч якось виправдати своє перебування тут, наводить порядки і готує їжу.
Автор позиціонує її як дуже скромну і працелюбну натуру. Вона не сміє голосно говорити, але її зовнішній вигляд, хода, манери, видають «благородне походження».
Можливо, вона і знає про те, що у неї чудова зовнішність, тільки це в даний момент її зовсім не цікавить. Дівчина приймає це як належне, але не робить з себе культ особистості.
Дівчина благоразумна, привітна, і до кінця залишається вірною своєму нареченому. Їй не цікаві перспективи стати дружиною одного з богатирів, адже до королевичу вона відчуває сильне почуття любові.
До богатирям царівна відноситься, як до братів, адже за короткий час вони стали один для одного практично рідними людьми.
Що ж стосується цариці, то жінці не знайоме почуття любові і дружби. Вона виходить заміж за розрахунком. Всім її доданим стає лише чарівне дзеркальце, яке вона нікому не показує.
Дзеркало – це єдиний співрозмовник для жінки. Лише з ним вона відчуває себе комфортно та невимушено. І тому, коли «чарівна річ» починає говорити про інший молодий красуні, цариця не може цього так залишити. В її душі поселяється неприязнь до пасербиці, яка поступово переростає в ненависть.
Аналіз казки "Казка про мертву царівну і сімох богатирів", О. Пушкін:
Тема: перемога справжньої краси над заздрощами та підступністю.
Ідея: Не слід бути жадібним, гордовитим, чванливим, злим, не можна чинити зло, бо за нього рано чи пізно доведеться відповідати.
Основна думка: вчить нас вірити в себе, у власні сили і творити чудеса своїми руками. Обидві цариці у казкі гарні, вродливі. Це зовнішня краса. Її можна побачити. Вона милує наше око. Але є ще інша краса – внутрішня. Її, на відміну від зовнішньої, відразу розгледіти неможливо. Потрібен час. Щаслива та людина, у якій зовнішня краса поєднана з красою внутрішньою.
У каждого поколения свои герои. Было модно изображать из себя революционера, затем строителя коммунизма. Герои того времени ходили при галстуках и читали своим девушкам стихи. В военное время герои были настоящими героями, другие старались быть хоть похожими на них. Галифе, гимнастёрка и вся грудь в орденах. В послевоенное время, когда люди поняли, что пролитая кровь не в счет и что нужно выживать работая и подымая народное хозяйство, предметом подражания, уважения стали пользоваться люди образованные. Следовательно, образ человека при костюме и портфеле стал актеальным . Учителя, врачи, инженеры мтали подленными героями своего времени. Но время течет и всё вновь изменилось, изменились *герои*, вернее, представление об успешном человеке. Мамаши уже стали говорить дочерям, что только не за инженера или учителя замуж. Зачем он трёхкопеечный! ? В почете стали люди умеющие *вертеться*. Работники торговли, общепита. Перестали бояться, научились делиться с нужными людьми. * Нужные * люди, чтобы не потерять *тёплые* местечки, со своим вышестоящим делилось... . годы, выросло поколение, которым внушали, что хорошо жить, это значит ничего не делать и всё иметь.
К сожалению, уже нет времени дописывать именно о* героях* нашего времени..
Купец Степан Парамонович Калашников – главный герой «Песни про купца Калашникова». С первых строк произведения подчеркивается, что это сильный и смелый человек, «удалой». Калашников - положительный герой «Песни». Проникнуться симпатией к нему даже описание внешности купца – он молод, красив, статен. Степан Парамонович, как мне кажется, хороший купец – он умеет продавать товар: «Речью ласковой гостей он заманивает…». И дела у героя идут совсем неплохо: «Злато, серебро пересчитывает». Есть у Калашникова и семья – красавица-жена и дети. Я думаю, герой очень любит Алену Дмитриевну. Он грозится, в случае измены жены, запереть ее на замок, чтоб она «свету божьего не видела». Но это лишь оттого, что для Калашникова очень важна его собственная честь и доброе имя его семьи: «Мое имя честное не порочила…» Именно поэтому, когда Алена Дмитриевна рассказала мужу о бесчестном поступке Киребеевича, купец не раздумывал ни минуты. Он не мог допустить, чтобы оскорбляли его родную жену, а значит, его самого и всю его семью. Калашников вызывает любимого опричника царя на смертный бой на глазах «всего честного народа». Это своеобразная дуэль должна, в любом случае, защитить его семью, независимо от того, останется купец жив или погибнет. Герой знает о том, что Киребеевич – любимец Ивана Грозного. И что, убив обидчика жены, Калашников вызовет гнев царя. Но это герою неважно. Весь смысл его жизни теперь заключается в одном – отстоять честь и восстановить свое доброе имя. Решаясь на поединок, купец, как мне кажется, думает не только о себе, но в большей степени о своих предках и детях, которым предстоит жить или в позоре, или в чести. В битве Калашников ведет себя очень достойно. Выказав свое уважение царю, Руси и всему русскому народу, он бросает открытый вызов Киребеевичу: К тебе вышел я, басурманский сын, - Вышел я на страшный бой, на последний бой! Калашников побеждает опричника – от удара купца тот падает замертво. Но Степану Парамоновичу предстояло еще одно испытание - держать ответ перед разгневанным царем. И это герой проходит с честью – он смело и прямо, глядя в глаза Грозному, рассказывает, почему убил Киребеевича. Калашников понимает, что царь казнит его. И он с достоинством принимает и это, лишь просит Ивана Грозного позаботиться о его семье: Не оставь молодую вдову Да двух братьев моих своей милостью... Перед казнью герой прощается со своими братьями и наказывает им попрощаться со всем, что было ему дорого – с женой, детьми, родительским домом, друзьями. Также он просит за его грешную душу в церкви. Калашников погибает, но память о нем остается не только в сердцах его родных, но и среди всего русского народа. Я думаю, это происходит потому, что купец Калашников – это воплощение лучших черт русского народа. Недаром он бьется с «бусурманином», защищая не только свою семью, но и свою страну, свой народ. За это его любят соотечественники, именно этим он запоминается и нам, читателям.
Царівна виступає в ролі жертви. Вона терпить жорстокі уроки долі, навіть не підозрюючи того, що це справа рук її мачухи. Адже найчастіше, біда приходить звідти, звідки її зовсім не чекали.
Однак, переживши важке потрясіння від того, що її просто втратили в лісі, царівна не падає духом. Вона шукає дорогу додому і потрапляє на великий будинок. Дівчина змушена увійти, щоб хоч якось виправдати своє перебування тут, наводить порядки і готує їжу.
Автор позиціонує її як дуже скромну і працелюбну натуру. Вона не сміє голосно говорити, але її зовнішній вигляд, хода, манери, видають «благородне походження».
Можливо, вона і знає про те, що у неї чудова зовнішність, тільки це в даний момент її зовсім не цікавить. Дівчина приймає це як належне, але не робить з себе культ особистості.
Дівчина благоразумна, привітна, і до кінця залишається вірною своєму нареченому. Їй не цікаві перспективи стати дружиною одного з богатирів, адже до королевичу вона відчуває сильне почуття любові.
До богатирям царівна відноситься, як до братів, адже за короткий час вони стали один для одного практично рідними людьми.
Що ж стосується цариці, то жінці не знайоме почуття любові і дружби. Вона виходить заміж за розрахунком. Всім її доданим стає лише чарівне дзеркальце, яке вона нікому не показує.
Дзеркало – це єдиний співрозмовник для жінки. Лише з ним вона відчуває себе комфортно та невимушено. І тому, коли «чарівна річ» починає говорити про інший молодий красуні, цариця не може цього так залишити. В її душі поселяється неприязнь до пасербиці, яка поступово переростає в ненависть.
Аналіз казки "Казка про мертву царівну і сімох богатирів", О. Пушкін:
Тема: перемога справжньої краси над заздрощами та підступністю.
Ідея: Не слід бути жадібним, гордовитим, чванливим, злим, не можна чинити зло, бо за нього рано чи пізно доведеться відповідати.
Основна думка: вчить нас вірити в себе, у власні сили і творити чудеса своїми руками. Обидві цариці у казкі гарні, вродливі. Це зовнішня краса. Її можна побачити. Вона милує наше око. Але є ще інша краса – внутрішня. Її, на відміну від зовнішньої, відразу розгледіти неможливо. Потрібен час. Щаслива та людина, у якій зовнішня краса поєднана з красою внутрішньою.