Відповідь:
"Боротьба сонячного світу добра із царством зла й темряви в повісті 'Міо, мій Міо'"
У повісті "Міо, мій Міо" шведського письменника Астрид Ліндґрен пропонується захоплююча пригода, де головному герою, хлопчику Бо, випадає унікальна можливість вирушити у чарівну подорож до країни, де він є справжнім принцем.
У цій повісті виходить на поверхня тема боротьби сонячного світу добра із царством зла й темряви. Історія розгортається навколо двох царств: країни Фіфіландії, яка є місцем світла, радості і добра, та країни Тенландії, яка оповита темрявою, страхом і злом.
У Фіфіландії Бо знаходить свою пригодницьку душу-брата, Міо, який також є принцом. Разом вони об'єднують свої сили та мужність, щоб протистояти темним силам Тенландії, які хочуть захопити Фіфіландію й підкорити її народ.
Ця боротьба стає символом вічної боротьби між добром і злом, світлом і темрявою. Бо та Міо виступають як представники сонячного світу добра, які протистоять злим та підступним силам Тенландії. Вони проявляють сміливість, відвагу та волю до перемоги над злом, незважаючи на складності та перешкоди, що їх чекають.
Авторка використовує магію, фантастичні створіння та події, щоб переказати важливий моральний принцип: віра в добро та власні сили може перемогти будь-які темні сили. І хоча ця боротьба може бути важкою, вона нагадує нам, що завжди варто вірити в свої принципи і не піддаватися впливу зла.
Таким чином, повість "Міо, мій Міо" стає важливим літературним твором, який розповідає про непохитну силу добра та можливість боротьби зі злом. Вона надихає читачів вірити в себе, свої ідеали та надію на світле майбутнє.
Сучасна дитяча література часто ставить на порівняння світ дорослих та дитячий світ, і показує, які різниці існують між ними. Двома прикладами таких творів є "Mio мій міо" Астрид Ліндґрен та "Копрад або Дитина з бляшанками" Йохана Хає.
У "Mio мій міо" Астрид Ліндґрен розповідає історію маленького хлопчика на ім'я Босс, який виявився справжнім принцем Міо з країни Валлісії. У країні Валлісії Босс знаходить нових друзів і допомагає перемогти злого регента. У творі показано, як дитинаможе мати велике серце і здатність до добра, а також як вона може змінити світ, коли їй допомагає віра у себе та друзі.
У "Копрад або Дитина з бляшанками" Йохана Хає головним героєм є дівчинка на ім'я Копрад, яка живе в містечку, де кожен день буває однаковим та нудним. Одного разу Копрад знаходить на смітнику бляшанки та починає з ними гратися. Її гра з бляшанками стає причиною для створення нових друзів та пригод. У творі показано, як дитина може знайти радість у простих речах та як важливо мати уяву та творчість.
Обидва книги також показують, як світ дорослих може бути складним та несправедливим для дітей. У "Mio мій міо" Босс стикається зі злом та корупцією, які розповсюджуються в країні Валлісії через дії регента. У "Копрад або Дитина з бляшанками" дорослі не розуміють, чому дівчинка грає з бляшанками та вважають це дивним. Такі елементи в книгах можуть викликати у дітей рефлексію та до розуміти складні аспекти світу дорослих.
Загалом, обидва твори показують, як діти можуть змінювати світ навколо себе та долати складнощі дорослого світу. Вони також нагадують дорослим, що важливо не забувати про уяву, творчість та радість, які можуть бути присутні у дитячому світі. Крім того, обидва твори підкреслюють значення дружби та взаємодо , які можуть до дітям пережити складні періоди та досягти своїх цілей.
Важное место среди действующих лиц романа Л.Н. Толстого «Война и мир» занимает Наполеон. Явившись захватчиком на русскую землю, он из кумира многих своих современников превращается в отрицательный персонаж.Впервые образ возникает в романе в разговорах посетителей салона Анны Павловны Шерер, где отмечают, что интригами и насилием французское общество вскоре будет уничтожено. Таким образом, Наполеон с первых страниц романа изображается в двух планах: это гениальный полководец и сильный человек, что заслуживает уважения, но он же деспот и тиран, опасный не только для других народов, но прежде всего для своей собственной страны.
Увидев портрет сына, Бонапарт изображает во взгляде отеческую нежность, но читатель понимает, что чувства эти наигранные, не натуральные. Просто как тонкий психолог Наполеон решил, что пришла минута, когда наиболее удачно было изобразить именно нежность. Толстой показывает, что Бонапарт сам по себе не столько велик и неординарен, сколько хочет им казаться.
Наполеон посылает солдат в бой от имени народа, но читатель с трудом верит в искренность его послания. Французского императора интересуют больше всего красивые фразы, с которыми он войдет в историю. «Вот прекрасная смерть»,— патетично восклицает Бонапарт, видя князя Андрея на поле боя под Аустерлицем. Лицо победителя сияет счастьем и самодовольством. Он благосклонно приказывает своему личному врачу осмотреть раненых, проявляя при этом показной гуманизм. Однако на фоне высокого неба Наполеон кажется Болконскому маленьким и ничтожным, так как взгляд императора счастлив от несчастия других.
Толстой сравнивает Наполеона с русским царем Александром 1 и подчеркивает, что оба они рабы своего тщеславия, личных амбиций. Автор пишет о Бонапарте: «Он воображал себе, что по его воле произошла война с Россией, и ужас совершившегося не поражал его душу». Ослепленный победами, французский император не видит и не хочет видеть многочисленных жертв войны, морально и физически калечащей людей. Даже завоевав великую Россию, он останется маленьким человеком с неприятно-притворной улыбкой. В сцене Бородинского сражения вся окружающая природа словно противостоит захватническим замыслам Наполеона: солнце слепит ему глаза, туман скрывает позиции противника. Доклады, которые делают адъютанты, моментально устаревают и не дают информации о реальном ходе сражения, а маршалы и генералы делают распоряжения, не спрашивая высочайшего повеления. Таким образом, сам ход развития событий не дает Наполеону применить свое военное мастерство. Войдя в Москву, Наполеон пытается навести в ней порядок, но не в силах остановить грабежи и восстановить дисциплину. Ни его воззвание к жителям Москвы, ни послания парламентеров в лагерь Кутузова с предложениями о заключении мира не приносят никаких результатов. Вступив в город как победители, французские войска все равно вынуждены оставить его и позорно бежать с награбленным добром, как ничтожные воришки, укравшие какую-нибудь мелочь из торговой лавки. Сам же Наполеон садится в сани и уезжает, оставляя свою армию без руководства. Так тиран-завоеватель из владыки мира моментально превращается в жалкое, низкое и бес существо. Так наступает возмездие за те многочисленные кровавые злодеяния, которые совершил этот человек, пожелавший уверовать в то, что может творить историю. Многочисленные историки пытались представить «отъезд великого императора от гениальной армии» мудрым стратегическим решением полководца. Толстой же пишет об этом факте биографии Бонапарта с едкой иронией, подчеркивая, что это был дурной, слабовольный поступок, всю низость и подлость которого нельзя прикрыть никаким былым величием.
В эпилоге Толстой подчеркивает случайную роль Наполеона в исторических событиях. После поражения же он рисуется жалким и гадким человеком, которого ненавидят даже бывшие союзники.
Объяснение: