Боротьба з немейським левом, невразливим до жодної зброї. Герой задушив його голіруч, але втратив палець і свою довбню. За деякими переказами на честь цього було засновано Немейські ігри. Побачивши після цього силу Геракла і переможеного лева, боягузливий Еврістей розпорядився виготовити для нього мідний глек, в якому ховався, коли Геракл приходив до міста;
Знищення багатоголової змії, лернейської гідри, отрутою якої Геракл намазав стріли, і тому найменша рана від його стріли ставала смертельною. Цей подвиг Еврістей не схотів визнавати, оскільки в ньому Гераклу допомагав його небіж Іолай;
Лови надзвичайно прудкої керинейської лані з золотими рогами й мідними ногами, яка належала Артеміді;
Знищення стімфалійських птахів, що мали мідні пазурі, крила, дзьоби й пір'я, яке правило їм за стріли. Геракл налякав птахів шумом і вразив їх стрілами;
Полювання на велетенського ерімантського вепра, який пустошив Аркадію. Геракл тоді випадково поранив кентавра Хірона отруєною стрілою, чим прирік його на тривалі страждання, оскільки Хірон був безсмертний;
Здобуття для доньки Еврістея Адмети пояса цариці амазонок Іпполіти. В цьому йому завадила Гера, підбуривши амазонок до битви, яку герой виграв;
Очищення Авгієвих стаєнь, які не мили багато років. Еврістей думав принизити Геракла цим завданням, але той придумав очистити стайні перепрямованими водами річки, не забруднившись. Еврістей не визнав подвигу через пиху Авгія, який приписав очищення стаєнь богу річки, щоб не давати Гераклу винагороди;
Подолання критського бика, що вивергав полум'я, якого Посейдон наслав Міносові за недотримання обрядів;
Викрадення людоїдних коней царя Діомеда;
Викрадення корів страхітливого триголового велетня Геріона, який жив на далекому заході, на острові Ерітія. Геракл перейшов усю Європу й Лівію і на пам'ять про цей похід спорудив Гераклові стовпи (Гібралтар і Сеуту). На зворотному шляху там, де пізніше був заснований Рим, частину корів у Геракла викрав велетень Как, якого герой убив. За визволення країни від розбійника тубільці встановили в себе культ Геракла, який згодом перейшов до римлян. З цим подвигом пов'язують боротьбу Геракла з Антеєм. Під час здійснення цього подвигу Геракл вбив царя бебриків Мігдона;
Викрадення золотих яблук із саду Гесперид: яблука дістав титан Атлант, поки Геракл підтримував замість нього небо;
Останній і найважчий подвиг — приборкання Кербера (Цербера). Після року приготувань Геракл спустився в царство Аїда біля Тенара, здолав триголового пса без будь-якої зброї, виніс його зв'язаного на світ і, показавши Еврістеєві, відніс назад. За іншими переказами, Геракл вивів з Аїду також Адметову дружину Алкесту та героя Тесея, а біля виходу вступив у двобій із самим богом Аїдом і навіть поранив його.
План. I Система образов II Образ Татьяны в романе 1.Татьяна в семье А) Одинока Б) любовь к природе 2. Влюбленность Татьяны А) страстность Б)письмо к Онегину 3.Замужество Татьяны 4.Встреча с Онегиным А) внешние перемены в Татьяне Б) постоянство чувств В) верность супругу III Татьяна идеал Татьяна — это редкий, прекрасный цветок, случайно выросший в расселине дикой скалы. В.Г.Белинский
Роман "Евгений Онегин" был так назван в честь главного героя Евгения Онегина, но не менее важна роль Татьяны в романе. Татьяна Ларина – любимая героиня поэта, самый известный женский образ русской литературы. Итак, она звалась Татьяной. Ни красотой сестры своей, Ни свежестью ее румяной Не привлекла б она очей. Дика, печальна, молчалива, Как лань лесная боязлива… Поэт лишил её привлекательной внешности, зато наделил её необыкновенно богатым духовным миром, искренностью и душевной красотой. В семье Таня «казалась девочкой чужой», она не ласкалась к родителям, мало играла с детьми, не занималась рукоделием, необыкновенно много читала, любила мечтать воображая себя героиней этих романов. С самого детства она была одинока, никто не понимал её и со временем она, мне кажется, замкнулась в себе, ведь поговорить ей была не с кем. Подруг у неё не было, с матерью она была не очень близка, а её сестра Ольга была её полной противоположностью. И все, что у неё оставалось это французские романы и любовь к природе. Пушкин сообщает нам ,что она любит зиму: Татьяна (русскою душою, Сама не зная почему) С ее холодною красою Любила русскую зиму… Природа для Татьяны- это её самый лучший друг. Это особенно видно, когда она собирается ехать в Москву на «ярмарку невест». Она прощается с деревьями, холмами и ручейками, как с живыми. Им она могла доверить все свои мечтания, с ними она могла забыть о непонимании. И вот после встречи с Онегиным, как выразился автор, «пора пришла, она влюбилась». Все герои её романов слились воедино в Евгении. Она мучается, не знает что делать, и вот решается написать ему письмо. Но девушкам, еще в то время, признаваться в любви первой считалось неприлично, но автор защищает Татьяну: За что ж виновнее Татьяна? За то ль что в милой простоте Она не ведает обмана И верит избранной мечте? На её письмо Онегин ответил отказом. Урок Евгения, который состоялся в саду, она запомнит на всю жизнь! После отъезда Евгения, мать решает отвезти Татьяну на «ярмарку невест». На одном из балов тетушки приметили важного генерала «и локтем Таню враз толкнули», вот так Татьяна «нашла» своего жениха. Случайно встретив Татьяну на балу, Онегин не узнал свою прежнюю Таню: Она была нетороплива, Не холодна, не говорлива, Без взора наглого для всех, Без притязаний на успех, Без этих маленьких ужимок, Без подражательных затей… Все тихо, просто было в ней…
Она совершенно изменилась. Подойдя к ней и поздороваясь, он заметил, как она усвоила его «урок»: Как сильно ни была она Удивлена, поражена, Но ей ничто не изменило: В ней сохранился тот же тон, Был также тих ее поклон.
Ей-ей! не то, чтоб содрогнулась, Иль стала вдруг бледна, красна... У ней и бровь не шевельнулась; Не сжала даже губ она. Но это лишь внешняя оболочка, внутри она осталась прежней. Душой она рвалась в деревню ближе к природе, ей было одиноко и неуютно в светском обществе: Сейчас отдать я рада Всю эту ветошь маскарада, Весь этот блеск, и шум, и чад За полку книг, за дикий сад, За наше бедное жилище…
Читая стоки объяснения Татьяны с Онегиным мы понимаем , что Таня одинока и, конечно же, несчастлива, живя в браке с нелюбимым человеком. Но она все равно отказывает Евгению при встрече. Прочитав строки:
Я вышла замуж. Вы должны, Я вас меня оставить; Я знаю: в вашем сердце есть И гордость и прямая честь. Я вас люблю (к чему лукавить?), Но я другому отдана; И буду век ему верна. Мы можем сделать вывод, что татьяна воспитана так, что ей не важно любит она или нет должна всю жизнь быть верна своему супругу, как сам автор подметил: Привычка свыше нам дана Замена счастию она. Для Пушкина Татьяна – идеал русской женщины. Идеалом она стала и для меня. Так как её образ учит современных девушек верности, нравственной чистоте, жертвованию всем ради любви, серьезному отношению к жизни и людям, огромной духовной силе,
Одним из величайших композиторов: его уникальность состоит в том, что он наивысшего успеха. Наряду с Гайдном и Бетховеном, принадлежит к наиболее значительным представителям Венской классической школы. работал во всех музыкальных формах своего времени и во всех достигВ первую очередь стоит отметить, что Моцарт - великий композитор и деятель искусства своего времени, его творчество - вечно, его произведения до сих пор почитаемы любителями искусства и классической музыки по всему миру. Мне очень нравится слушать произведения Моцарта: в отличие от современных композиций, они несут в себе тот виток искусства из давних веков, что неволей представляешь себе образ Моцарта: полу человек-полубог, несущий людям нечто Свыше.
Боротьба з немейським левом, невразливим до жодної зброї. Герой задушив його голіруч, але втратив палець і свою довбню. За деякими переказами на честь цього було засновано Немейські ігри. Побачивши після цього силу Геракла і переможеного лева, боягузливий Еврістей розпорядився виготовити для нього мідний глек, в якому ховався, коли Геракл приходив до міста;
Знищення багатоголової змії, лернейської гідри, отрутою якої Геракл намазав стріли, і тому найменша рана від його стріли ставала смертельною. Цей подвиг Еврістей не схотів визнавати, оскільки в ньому Гераклу допомагав його небіж Іолай;
Лови надзвичайно прудкої керинейської лані з золотими рогами й мідними ногами, яка належала Артеміді;
Знищення стімфалійських птахів, що мали мідні пазурі, крила, дзьоби й пір'я, яке правило їм за стріли. Геракл налякав птахів шумом і вразив їх стрілами;
Полювання на велетенського ерімантського вепра, який пустошив Аркадію. Геракл тоді випадково поранив кентавра Хірона отруєною стрілою, чим прирік його на тривалі страждання, оскільки Хірон був безсмертний;
Здобуття для доньки Еврістея Адмети пояса цариці амазонок Іпполіти. В цьому йому завадила Гера, підбуривши амазонок до битви, яку герой виграв;
Очищення Авгієвих стаєнь, які не мили багато років. Еврістей думав принизити Геракла цим завданням, але той придумав очистити стайні перепрямованими водами річки, не забруднившись. Еврістей не визнав подвигу через пиху Авгія, який приписав очищення стаєнь богу річки, щоб не давати Гераклу винагороди;
Подолання критського бика, що вивергав полум'я, якого Посейдон наслав Міносові за недотримання обрядів;
Викрадення людоїдних коней царя Діомеда;
Викрадення корів страхітливого триголового велетня Геріона, який жив на далекому заході, на острові Ерітія. Геракл перейшов усю Європу й Лівію і на пам'ять про цей похід спорудив Гераклові стовпи (Гібралтар і Сеуту). На зворотному шляху там, де пізніше був заснований Рим, частину корів у Геракла викрав велетень Как, якого герой убив. За визволення країни від розбійника тубільці встановили в себе культ Геракла, який згодом перейшов до римлян. З цим подвигом пов'язують боротьбу Геракла з Антеєм. Під час здійснення цього подвигу Геракл вбив царя бебриків Мігдона;
Викрадення золотих яблук із саду Гесперид: яблука дістав титан Атлант, поки Геракл підтримував замість нього небо;
Останній і найважчий подвиг — приборкання Кербера (Цербера). Після року приготувань Геракл спустився в царство Аїда біля Тенара, здолав триголового пса без будь-якої зброї, виніс його зв'язаного на світ і, показавши Еврістеєві, відніс назад. За іншими переказами, Геракл вивів з Аїду також Адметову дружину Алкесту та героя Тесея, а біля виходу вступив у двобій із самим богом Аїдом і навіть поранив його.