"Айвенго" — це остросюжетний і дуже багатоплановий роман з великою кількістю дiючих осiб. У романi перемiшанi реальнi (однак романтизовані, наприклад, образ короля) iсторичнi фiгури і цілком вигаданi персонажi.
Айвенго і Бріан де Буагільбер – образи лицарів, що протиставлені один одному у творі. Обидва вони сміливі воїни, але в романі вони виступають як суперники й вороги.
Айвенго описаний автором як майже iдеальний романтичний герой, уособлення усіх чеснот лицарства. Айвенго - благородний молодий лицар, син саксонського дворянина Седріка Сакса. Брав участь у III хрестового поході, є сподвижником другом короля Річарда Левове Серце. Айвенго дуже вірний - і своєму коханню (не погодився зрадити свою любов, за що батько його вигнав і позбавив спадщини), і королю (Айвенго, вступивши до його війська, віддано служив йому). Навіть у важких ситуаціях, Айвенго не зраджує короля, кохану, друзів.
Айвенго вражає нас своєю людяністю, що для його суворому времені було нетиповим навіть для лицаря. Айвенго допомагає єврею Ісааку, не дозволяє злодіям пограбувати іновірця. Не оговтавшись після ран, ризикує своїм життям заради Ребеки. Айвенго - благородний: під час поєдинку він не скористався слабкістю суперника. Айвенго прагне до перемоги, але перемоги у чесному бою.
Образ Бриана де Буагильбера у романі дуже яскравий і набагато складніший за образ Айвенго. Образ Буагильбера дуже суперечливий, тому герой вийшов яскравим і живим. Хоча храмовник Буагильбер є негативним персонажем твору, у нього є не тільки негативні риси.
Він - сувора, тверда людина, часто буває і грубим, і жорстоким. Потім, коли закохується в Ревеку, він розкривається як дуже пристрасна людина. У його душі іде запекла внутрiшня боротьба. Бриан де Буагильбер готовий заради своєï пристрастi вiдмовитися вiд свого iменi, титулу, знеславити себе. Під час турнiру, на якому вирiшується, чи буде жити Ревека, вiн вмирає вiд переживань.
Він - суперечлива натура. Ревека говорить йому: "У тебе сильна душа; іноді в ній спалахують благородні і великі пориви. Але вона - як занедбаний сад, що належить недбайливому господареві: бур`яни розрослися в ній і заглушили здорові паростки".
Объяснение:
"Айвенго" — це остросюжетний і дуже багатоплановий роман з великою кількістю дiючих осiб. У романi перемiшанi реальнi (однак романтизовані, наприклад, образ короля) iсторичнi фiгури і цілком вигаданi персонажi.
Айвенго і Бріан де Буагільбер – образи лицарів, що протиставлені один одному у творі. Обидва вони сміливі воїни, але в романі вони виступають як суперники й вороги.
Айвенго описаний автором як майже iдеальний романтичний герой, уособлення усіх чеснот лицарства. Айвенго - благородний молодий лицар, син саксонського дворянина Седріка Сакса. Брав участь у III хрестового поході, є сподвижником другом короля Річарда Левове Серце. Айвенго дуже вірний - і своєму коханню (не погодився зрадити свою любов, за що батько його вигнав і позбавив спадщини), і королю (Айвенго, вступивши до його війська, віддано служив йому). Навіть у важких ситуаціях, Айвенго не зраджує короля, кохану, друзів.
Айвенго вражає нас своєю людяністю, що для його суворому времені було нетиповим навіть для лицаря. Айвенго допомагає єврею Ісааку, не дозволяє злодіям пограбувати іновірця. Не оговтавшись після ран, ризикує своїм життям заради Ребеки. Айвенго - благородний: під час поєдинку він не скористався слабкістю суперника. Айвенго прагне до перемоги, але перемоги у чесному бою.
Образ Бриана де Буагильбера у романі дуже яскравий і набагато складніший за образ Айвенго. Образ Буагильбера дуже суперечливий, тому герой вийшов яскравим і живим. Хоча храмовник Буагильбер є негативним персонажем твору, у нього є не тільки негативні риси.
Він - сувора, тверда людина, часто буває і грубим, і жорстоким. Потім, коли закохується в Ревеку, він розкривається як дуже пристрасна людина. У його душі іде запекла внутрiшня боротьба. Бриан де Буагильбер готовий заради своєï пристрастi вiдмовитися вiд свого iменi, титулу, знеславити себе. Під час турнiру, на якому вирiшується, чи буде жити Ревека, вiн вмирає вiд переживань.
Він - суперечлива натура. Ревека говорить йому: "У тебе сильна душа; іноді в ній спалахують благородні і великі пориви. Але вона - як занедбаний сад, що належить недбайливому господареві: бур`яни розрослися в ній і заглушили здорові паростки".
Объяснение:
Сочинения / Разное / Слово о полку Игореве / Образ защитника Родины в "Слове о полку Игореве"Образ защитника Родины в "Слове о полку Игореве" Скачать сочинениеТип: Характеристика героев "Слово о полку Игореве" - замечательный памятник Древней Руси. До сих пор многие авторы обращаются к нему, как к источнику своего вдохновения. "Слово…" - не только правдивый исторический рассказ, а раздумье над судьбой родной земли. "Слово" открывается небольшим вступлением, в котором автор вспоминает старинного певца Бояна и приходит к решению начать повествование "по былинам сего Времени". Определив хронологические рамки - “от старого Владимира до нынешнего Игоря”, автор рассказывает о дерзком замысле Игоря "навести" свои полки на Половецкую землю. Первое столкновение войск Игоря с половцами было удачным. На следующий день русские воины увидели, что против них собралось огромное половецкое войско. Но отважный Игорь не отступил. Трое суток войска под его предводительством, а также Всеволода и других князей, пробивались к Донцу. Игорь был ранен и попал в плен, откуда впоследствии бежал. Вернувшись на родину, он объезжает все города, ища поддержки и , везде его встречают с радостью. Такова картина похода Игоря на половцев. А теперь обратимся к образам русских князей, подлинных защитников своей Родины. Автор "Слова..." весьма неоднозначно относится к своим героям. С одной стороны, он симпатизирует им, видит в них лучших представителей времени. Автор восхищен Игорем, его храбростью, мужеством, благородством, в то же время говорит о нем, как о своенравном, эгоистичном человеке, думающем только о славе. Но, наряду с этим, ради блага своей земли Игорь готов на любые жертвы и испытания. "Слово..." не показывает его в битве на реке Каяле, но говорит о его мужестве и благородстве, когда он спешит на брату Всеволоду. Доблестным воином является и Всеволод Святославич. Он неотделим от своих воинов, которые "под трубами родились, под шлемами взлелеяны, с конца копыт вскормлены... скачут, как серые волки в поле, ища себе чести, а князю - славы". Всеволод весь поглощен и увлечен боем, мужество его беспримерно. "Слово..." отличается от других памятников древнерусской литературы тем, что в них обычно объективно и беспристрастно повествуется о героях и событиях. Здесь же автор прославляет воинскую доблесть князей Ольговичей. В этом ему образы-символы "солнца", "света", "соколов", которые противопоставляются "тьме", "тучам", "галкам", "черным воронам" - половцам. Деятельность князей оценивается с точки зрения народа. Игорь и Всеволод, восхищая своей доблестью, осуждаются за жажду личной славы. Еще один интересный образ-- это Святослав "грозный великий киевский". В нем автор отражает черты не реальной исторической личности, а воплощает свой идеал могущественного правителя Русской земли. Образ Святослава раскрывается в его "мутном сне" и "золотом слове", где и проявляется его мудрость. "Золотое слово" имеет огромное значение не только для идейного содержания "Слова...", но и для последующей литературы в целом. Святослав говорит о печалях Русской земли, но также помнит былые заслуги и доблести. Он проводит мысль о том, что все беды на Руси пошли от княжеских раздоров и усобиц. Ярко звучит призыв к объединению в борьбе за Русь: "Загородите полю ворота своими острыми стрелами за землю Русскую, за раны Игоревы, буйного Святославича". Этот патриотический призыв актуален и в наше время. "Слово…" насыщено именами князей, от прадедов и дедов до современных "Слову…" внуков; особенно отличается военная мощь Ярослава Галицкого и Всеволода Владимирского и, естественно, храбрость братьев-предводителей похода, Игоря и Всеволода Святославичей. Храбрые полки Игоря идут "на землю Половецкую за землю Русскую", они не просто воины, ратники, а "русичи", дети Руси, ко