Захарові Беркуту снився дивний сон. Наче він молиться біля Сторожа, і йому дуже тривожно на серці. Навкруги темніє, палахкотять блискавки. І раптом камінь падає на нього. Тривожні передчуття справдилися – йому повідомили страшну звістку, що всі тухольські хлопці, серед яких був і Максим, загинули. Громадська рада зібралася без звичних обрядів посеред села. Захар Беркут сказав, що їхня мета не просто відбити атаку монголів, а повністю розбити їх військо, щоб не пустити далі. Але в них малі сили, тому це здається нереальним завданням. До села на коні прибуває Мирослава. Вона повідомляє Захарові, що його син живий, але він в полоні. Дівчина відрікається від батька-зрадника і просить Захара бути їй батьком. Мирослава передає план Максима, як розбити монголів. Він радить впустити їх у село, перед тим винісши звідти все добро громадське, а потім замкнути їх там зі всіх боків. Тільки так їх можна перемогти, вважає хлопець.
Все так і вийшло. Монголи вторглися в Тухлю, все спалили та зруйнували, а коли намагалися вийти, на них посипалося каміння і стріли тухольців. Вони потрапили в пастку, Бурунда-бегадир звинуватив боярина у зраді. Тугар згадав про полоненого сина Беркута, він вирішив обміняти його на волю для монголів. Хлопець виявився ледве живим, аж Тугар відчув до нього співчуття. Боярин повідомив Максимові про свої плани, але гордий хлопець і чути не хотів про таке. До Максима прийшла Мирослава, дівчина повідомила, що тухольці придумали, як знищити ворогів. Вона просить Максима тікати з табору, переодягшись в її одяг і з її перснем. Але Максим розуміє, що цією втечею він наражає Мирославу на небезпеку і відмовляється від такої пропозиції.
Это грустная история о бездомной собаке, которая появилась на свет в темном бараке и никогда не знала, что такое собственный дом. Сначала она жила с матерью в стае таких же бездомных собак, но потом потерялась и осталась совсем одна. С самого детства она страдала от обид и побоев людей. Постоянный голод приводил ее туда, где есть пропитание, но опять она встречала злое отношение людей. Голод заставлял ее защищаться, порой она огрызалась и даже кусалась себя. Ее так и прозвали – «Собака кусака». Она ненавидела и боялась своих обидчиков, считая, что все люди злые. Но какое же удивление испытала Собака Кусака, узнав, что есть и хорошие, добрые люди.
Однажды к ней подошла девочка, собака огрызнулась, и при приближении девочки укусила ее. Поднялся шум, ведь ее предупреждали, что эта собака кусака. Но девочка, не слушая никого, дала поесть собачке.
На следующий день все повторилось. Но Собака Кусака уже не огрызалась на девочку. И так день за днем она приносила корм для Собаки Кусаки. А потом привела ее в свой дачный домик, куда девочка приехала со своими родителями на лето. Собачку помыли, покормили и вот радость – вместо Собаки Кусаки ее назвали Тузиком.
Так постепенно собачье сердце оттаяло. Она полюбила девочку и ее родителей. Отношение к людям изменилось. Жизнь Тузика стала радостной, ведь у него появился свой дом и тепло. Вот только с приходом осени все уехали с дачи, забыв про бедного Тузика. Предательство людей сильно травмировало собаку. Познав вкус счастья, она уже не могла возвратиться к прежней жизни Собаки Кусаки и ее пронзительный вой как бы говорит о том, как ей больно и обидно остаться одной и испытывать опять голод, холод и издевательства.
Это очень печальный рассказ о Собаке-Кусаке - Тузике, но все люди должны понять простую истину о том, что мы в ответе за тех, кого приручили.
Розділ VІ.
Захарові Беркуту снився дивний сон. Наче він молиться біля Сторожа, і йому дуже тривожно на серці. Навкруги темніє, палахкотять блискавки. І раптом камінь падає на нього. Тривожні передчуття справдилися – йому повідомили страшну звістку, що всі тухольські хлопці, серед яких був і Максим, загинули. Громадська рада зібралася без звичних обрядів посеред села. Захар Беркут сказав, що їхня мета не просто відбити атаку монголів, а повністю розбити їх військо, щоб не пустити далі. Але в них малі сили, тому це здається нереальним завданням. До села на коні прибуває Мирослава. Вона повідомляє Захарові, що його син живий, але він в полоні. Дівчина відрікається від батька-зрадника і просить Захара бути їй батьком. Мирослава передає план Максима, як розбити монголів. Він радить впустити їх у село, перед тим винісши звідти все добро громадське, а потім замкнути їх там зі всіх боків. Тільки так їх можна перемогти, вважає хлопець.
Все так і вийшло. Монголи вторглися в Тухлю, все спалили та зруйнували, а коли намагалися вийти, на них посипалося каміння і стріли тухольців. Вони потрапили в пастку, Бурунда-бегадир звинуватив боярина у зраді. Тугар згадав про полоненого сина Беркута, він вирішив обміняти його на волю для монголів. Хлопець виявився ледве живим, аж Тугар відчув до нього співчуття. Боярин повідомив Максимові про свої плани, але гордий хлопець і чути не хотів про таке. До Максима прийшла Мирослава, дівчина повідомила, що тухольці придумали, як знищити ворогів. Вона просить Максима тікати з табору, переодягшись в її одяг і з її перснем. Але Максим розуміє, що цією втечею він наражає Мирославу на небезпеку і відмовляється від такої пропозиції.