Є вічні шедеври образотворчого мистецтва, над якими не владний час, метушня політиків, коли “минає славне і гучне”. До таких творів належить неперевершена “Джоконда” Леонардо да Вінчі, незрівнянне втілення гуманістичного ідеалу жіночої краси.
Посмішка Джоконди стала “героєм” новели Рея Бредбері. Восени 2061 року уцілілі після атомних бомбардувань жителі великого міста відзначають свято – досить дивним, на наш погляд ламають і трощать усе, що дивом збереглося після катастрофи. Свідком цих “святкових” подій є хлопчик Том. Саме безпосередня, щира дитина і відчує недоліки та недоречності світу дорослих, бо вона – символ майбутнього, зміни поколінь
Ассоль одинока: все, кроме отца, смеются над ней, считают сумасшедшей (она не скрывает, что ждёт обещанных ей в детстве алых парусов, искренне в них верит). она же не обращает внимания на насмешки окружающих, не принимает их близко к сердцу, не пытается скрыть или отбросить свои мечты и ожидания в угоду соседям - она даже не думает об этом и, возможно, не понимает, что всех в ней так смешит .. ассоль наивна, а наивные люди всегда трогают .. их жалко, им сопереживают (особенно если это герои книги или фильма)
Посмішка Джоконди стала “героєм” новели Рея Бредбері. Восени 2061 року уцілілі після атомних бомбардувань жителі великого міста відзначають свято – досить дивним, на наш погляд ламають і трощать усе, що дивом збереглося після катастрофи. Свідком цих “святкових” подій є хлопчик Том.
Саме безпосередня, щира дитина і відчує недоліки та недоречності світу дорослих, бо вона – символ майбутнього, зміни поколінь