Як казав Джозеф Еддісон, "Існує три грандіозних закони щастя в житті: треба щось робити; треба когось любити; треба на щось сподіватися."
Я цілком згоден з цим твердженням. Ці складові частини щастя добре відомі. Перша - робота за призначенням, робота, яка подобається. Тобто, "Щось робити". Якщо людина е любить свою роботу і вважає робочий час витраченним марно, то така людина не буде щасливою.
Друга складова - любов. Без любові людина не може бути щасливою, це очевидно. Любити для людини природно: діти люблять батьків, чоловіки - жінок, жінки - чоловіків, і обидва вони люблять - дітей. Людина, що не здатна любити, є нещасною.
І третя складова - "на щось сподіватися", тобто не тільки сподіватися, але й мріяти, прагнути, досягати. Людина, яка ні на що не сподівається, ні прощо не мріє, не прагне нічого щасливою не буде, бо вона не живе, а існує.
Таким чином, для щастя потрібні всі ці три складові. А як же інакше?
Илья Муромец проезжал мимо и увидел дремлющего богатыря, он ударил его несколько раз но тот не просыпался и уже на 3 раз удара Илье удалось разбудить его. Богатырь же разозлился, и взял Илью, но коню тяжело было вести двух богатырей и они решили стать братьями, и дружны быть к друг другу. И вот едут два брата, меньшой и старшой и видят в поле гроб. Решил Святогор прилечь в гроб, и крышку закрыл время, говорит он Илье: вытащи меня, на Божий простор. Что только не делал Илья, но не как не мог брата своего. И понял тогда Святогор, что такова судьба его остаться в гробу. И поехал Илья дальше, утирая слезу, вспоминая о Святогоре. Нужен был Илья Родине, и не отдал силы своей на брата.