" Громада — то був його світ, то була ціль його життя ",— пише автор.
Максим: " Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має і не жадає її ".
" Все те запалювало його гарячу душу до бажання — віддати ціле своє життя на поправу й скріплення добрих громадських порядків у своєї рідній Тухольщині ". - ЦІ ЦИТАТИ СВІДЧЯТЬ ПРО ЛЮБОВ ЗАХАРА БЕРКУТА ДО ВІТЧИЗНИ
" В своїй чотирилітній мандрівці Захар Беркут пізнав світ, був і в Галичині, і в Києві, бачив князів і їх діла, пізнав вояків і купців, а його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам’яті, як матеріали для думки ".
• " Знали його не лиш як чудовного лікаря, що лічить рани і всякі болісті, але й не менш як чудового бесідника та порадника, котрий «як заговорить, то немов би тобі в серце вступає», а як порадить чи то одному чоловікові, чи й цілій громаді, то хоч цілий майдан старців набери, то й ті вкупі, певно, ліпшої ради не придумають…Віддавна Захар Беркут прийшов був до того твердого переконання, що як чоловік сам-один серед громади слабий і безрадний, так і одна громада слаба і що тільки спільне порозуміння і спільне ділання многих сусідніх громад може надати їм силу і може в кожній громаді поокремо зміцнити свобідні порядки громадські ".
• " Він за молодших часів часто ходив по громадах, бував на їх копних зборах, старався пізнати добре їх потреби й людей, і всюди ради та намови його змагали до одного: до скріплення дружніх, товариських і братерських зв’язків між людьми в громадах і між громадами в сусідстві ".
• " Нам не потрібно милості від боярина і ні за що ставати нам рабами — се причина, для чого він ненавидить нас і прозиває нас смердами. Але ми знаємо, що гордість його пуста і що правдиво свобідному чоловікові личить не гордість, а супокійна повага та розум ".
• " Раз умирати кождому, але славно вмирати — се не каждому лучається ".
• " Недалеко від побоєвища, захищений кам’яною брилою від стріл, сидів на соломі Захар Беркут, занятий при ранених. Він повиймав їм із ран стріли, повимивав рани при і Мирослави і заходився перев’язувати їх, поприкладавши якоїсь скусно приладженої живиці ".
• " Коли б про нього справді йшло діло, то я сказав би вам: “Я не маю сина, мій син погиб в бою. Але тут діло йде про нашу оборону і тепер мусили б усі, неприготовані, погинути від монголів. Для того я говорю вам: не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі ".
• " Міняти одного хлопця за руїну наших сусідів се була б ганьба, була б зрада ".
• " Коли б діло йшло тільки між мною та твоїм бегадиром, то я радо віддав йому все, що маю, навіть свою власну стару голову, за увільнення сина. Але ти радиш нам нерівну заміну, при якій скористати можу тільки я сам і мій рід, але стратити мусить не тільки одна громада, а всі ті громади, через які мусить іти ваш похід ".
• " Зломи другий раз погану силу так, як зломив її перший раз, коли могутньою рукою розбив сесю кам’яну стіну, і дав водам протоку, і дарував людям отою прекрасну долину! Загати її тепер назад, нехай згине горда ворожа сила, що тепер знущається над нами ".
• Максим: " Мій батько не на вітер говорить. Він звик добре передумати, за ким що говорить ".
• " Нехай же вам зв’язок в нинішню побідну днину буде порукою, що й наш народ так само перебуде тяжкі злигодні і не розірве свого сердечного зв’язку з чеснотою й людяним норовом! ".
• " Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас ".
Центральным героем романа Ф М. Достоевского "Преступление и наказание" является Родион Раскольников. Именно он совершает в произведении преступление, именно на него обрушивается наказание, что и составило основное содержание романа. Я долго думал над чем, каковы причины совершенного этим героем преступления. И вот мои соображения. Герой Достоевского отличается огромной восприимчивостью. Блуждая по Петербургу, он видит страшные картины жизни большого города и страдания людей в нем. Он убеждается в том, что люди не могут найти выхода из социального туника. Невыносимо тяжкая жизнь тружеников, обреченных на нищету, унижения, пьянство, проституцию и гибель, потрясает его. Достоевский передал это с таким горячим, взволнованным сочувствием, что роман стал безжалостным приговором обществу, основанному на социальной несправедливости. Встреча с Мармеладовым, а также с Соней, вынужденной убить свою молодость и продавать себя, чтобы не умерла с голоду ее семья, рождает в душе главного героя стремление к бунту. Раскольников становится своеобразным мстителем за поруганных и обездоленных людей. Горячо воспринятые им людские страдания по-особому раскрываются в символическом сне Раскольникова из V главы романа, где рисуется зверское избиение лошади, вырастающее в картину величайших человеческих мук. Другой причиной совершенно! и преступления является безысходность собственного положения Раскольникова. Студент юридического факультета, Раскольников настолько "задавлен бедностью", что принужден оставить университет, ибо ему нечем платить за обучение. Это озлобляет героя. Он тянется к знаниям, он ищет приложения своих хочет радоваться земному, существованию. "Я и сам жить хочу", — говорит он. Бедность и унижения Раскольникова, естественно, усиливают его протест. Интересно в этом плане сравнение Раскольникова с Германом из "Пиковой дамы" Пушкина. Тот тоже идет на убийство старухи. Но между ними есть существенная разница. Если целью Германа становится получение богатства, то Раскольников менее всего стремится к этому. Примечательно, что он не воспользовался взятыми деньгами и ценностями старухи-процентщицы, хотя тоже намеревался поправить свое бедственное положение. Также причиной совершенною убийства становятся бедствия близких и родных Раскольникова, людей, живших вне Петербурга. Он получил от матери, Пульхерии Александровны, письмо, из которого узнает об оскорблениях, перенесенных его сестрой Дуней в доме Свидригайлова, и о се решении выйти замуж за Лужина, чтобы этой жертвой от неминуемых несчастий мать и брата. Родион не может принять этой жертвы. Он говорит сестре и матери: "Не хочу я вашей жертвы, Дунечка, не хочу, мамаша! Не бывать тому, пока я жив, не бывать, не бывать! " Но Раскольников в то же время не может ни им, ни себе. И эго снова осложняет конфликт Раскольникова с окружающим его миром. Но есть еще одна, весьма немаловажная причина, толкнувшая Раскольникова на преступление. Это его теория, философская идея, которая оправдывает преступления вообще. Суть её доносится до читателя сначала в статье героя, затем в его размышлениях и, наконец, в спорах с Порфирием Петровичем. Что же это за идея? Герой романа убежден, что все люди разделяются на два разряда: на низший (людей обыкновенных) , то есть на материал, служащий для зарождения себе подобных, и высший, то есть людей необыкновенных, имеющих дар или талант сказать в среде своей новое слово. "Обыкновенные люди — это те, которые живут в послушании, это "твари дрожащие", которые обязаны быть послушными и достойными презрения. "Необыкновенные" люди — разрушители. Это сильные люди. От имеют право преступить закон, молчаливо принятый большинством, а значит — перешагивать через трупы, через кровь. К этой категории людей относятся Ликург, Солон, Наполеон. Они не останавливаются перед жертвами, насилием и кровью. Мир так устроен, что происходит попрание "тварей дрожащих" Наполеонами.
Роман Достоевского Преступление и наказание был написан о студенте,убившим процентщицу и ее сестру,ставшую свидетельницей этого убийства.На протяжение всего романа,мы видим раскаяние главного героя Родеона Раскольникова.В романе мы также можем встретить Софью Мармеладову,которая узнав о убийстве не бросила Раскольникова.Также,многие будут подозревать Раскольникова в убийстве,но он вплоть до конца романа будет стоять на своем.В конце концов,Раскольников сдастся милиции и будет осужден на 8 лет.Его мать умрет в течение одного года.Софья Мармеладова останется с ним.
" Громада — то був його світ, то була ціль його життя ",— пише автор.
Максим: " Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має і не жадає її ".
" Все те запалювало його гарячу душу до бажання — віддати ціле своє життя на поправу й скріплення добрих громадських порядків у своєї рідній Тухольщині ". - ЦІ ЦИТАТИ СВІДЧЯТЬ ПРО ЛЮБОВ ЗАХАРА БЕРКУТА ДО ВІТЧИЗНИ
" В своїй чотирилітній мандрівці Захар Беркут пізнав світ, був і в Галичині, і в Києві, бачив князів і їх діла, пізнав вояків і купців, а його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам’яті, як матеріали для думки ".
• " Знали його не лиш як чудовного лікаря, що лічить рани і всякі болісті, але й не менш як чудового бесідника та порадника, котрий «як заговорить, то немов би тобі в серце вступає», а як порадить чи то одному чоловікові, чи й цілій громаді, то хоч цілий майдан старців набери, то й ті вкупі, певно, ліпшої ради не придумають…Віддавна Захар Беркут прийшов був до того твердого переконання, що як чоловік сам-один серед громади слабий і безрадний, так і одна громада слаба і що тільки спільне порозуміння і спільне ділання многих сусідніх громад може надати їм силу і може в кожній громаді поокремо зміцнити свобідні порядки громадські ".
• " Він за молодших часів часто ходив по громадах, бував на їх копних зборах, старався пізнати добре їх потреби й людей, і всюди ради та намови його змагали до одного: до скріплення дружніх, товариських і братерських зв’язків між людьми в громадах і між громадами в сусідстві ".
• " Нам не потрібно милості від боярина і ні за що ставати нам рабами — се причина, для чого він ненавидить нас і прозиває нас смердами. Але ми знаємо, що гордість його пуста і що правдиво свобідному чоловікові личить не гордість, а супокійна повага та розум ".
• " Раз умирати кождому, але славно вмирати — се не каждому лучається ".
• " Недалеко від побоєвища, захищений кам’яною брилою від стріл, сидів на соломі Захар Беркут, занятий при ранених. Він повиймав їм із ран стріли, повимивав рани при і Мирослави і заходився перев’язувати їх, поприкладавши якоїсь скусно приладженої живиці ".
• " Коли б про нього справді йшло діло, то я сказав би вам: “Я не маю сина, мій син погиб в бою. Але тут діло йде про нашу оборону і тепер мусили б усі, неприготовані, погинути від монголів. Для того я говорю вам: не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі ".
• " Міняти одного хлопця за руїну наших сусідів се була б ганьба, була б зрада ".
• " Коли б діло йшло тільки між мною та твоїм бегадиром, то я радо віддав йому все, що маю, навіть свою власну стару голову, за увільнення сина. Але ти радиш нам нерівну заміну, при якій скористати можу тільки я сам і мій рід, але стратити мусить не тільки одна громада, а всі ті громади, через які мусить іти ваш похід ".
• " Зломи другий раз погану силу так, як зломив її перший раз, коли могутньою рукою розбив сесю кам’яну стіну, і дав водам протоку, і дарував людям отою прекрасну долину! Загати її тепер назад, нехай згине горда ворожа сила, що тепер знущається над нами ".
• Максим: " Мій батько не на вітер говорить. Він звик добре передумати, за ким що говорить ".
• " Нехай же вам зв’язок в нинішню побідну днину буде порукою, що й наш народ так само перебуде тяжкі злигодні і не розірве свого сердечного зв’язку з чеснотою й людяним норовом! ".
• " Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас ".