Єгипет
Єгипетські чоловіки висувать неймовірно суворі вимоги до зовнішнього вигляду жінок: справжня красуня має великі яскраві очі, довге шовковисте волосся, маленькі губи, округле обличчя та прекрасну фігуру (не занадто пишну й не занадто струнку).
Франція
Французи надають перевагу природній красі: майже непомітний макіяж, трохи розтріпане волосся, короткі нігті та струнке тіло. Крім того, справжня француженка має володіти бездоганним смаком, аби демонструвати свої переваги за до вишуканого одягу та грамотно підібраних аксесуарів.
Японія
Японці, як і більшість азійців, цінують білизну жіночої шкіри. Для того, щоб обличчя виглядало ідеально, в арсеналі місцевих красунь завжди є декілька засобів для відбілювання шкіри. До того ж, японкам подобається відкритий погляд європейських дівчат, який вони створюють і собі за до довгих та підкручених накладних вій.
Індія
Найбільшу увагу індійці приділяють красі жіночих очей, які в ідеалі мають бути світлими та мати форму мигдалю. Аби надати розрізу очей бажаної форми індійські жінки використовують чорну підводку та густо накладають туш. Володаркою канонічної індійської вроди вважається відома актриса Боллівуду Айшварія Рай — її очі вважають ідеальними далеко за межами рідної країни.
Бразилія
Бразильці просто втрачають розум, коли бачать красиві та великі сідниці, які цінуються тут більше за пишні груди чи тонку талію. Дівчата в Бразилії приділяють багато часу догляду за своєю гордістю — ходять на масажі, обертування та різні апаратні процедури. Дехто навіть вирішує лягти під ніж хірурга, аби збільшити сідниці за до мплантів.
Швеція
Еталоном жіночої вроди в Швеції є справжня нордична краса: платиновий блонд, світла шкіра, блакитні очі та високі скули. Шведки, як і їхні коліжанки з Франції, багато уваги приділяють своєму одягу, проте їхній стиль ще більш стриманий та простий.
Австралія
В Австралії, на відміну від більшості країн світу, не було ніякої епідемії захоплення анорексичною красою — тут давно в моді спортивна, атлетична фігура та здорова засмага. Місцеві красуні просто неймовірно виглядають в бікіні, а це доволі важливо в країні, де стільки пляжів.
Іран
В Ірані суспільство висуває досить суворі вимоги до пристойності зовнішнього вигляду жінок, а тому всю свою увагу місцеві дівчата приділяють красі обличчя. Вони частіше за всіх у світі звертаються в клініки пластичної хірургії, здебільшого для виправлення форми носу. Процедура ці не з дешевих, тому ті, хто може собі її дозволити, автоматично вважаються успішними та багатими. Саме через це в Ірані стало модним носити пов’язки, що накладаються на ніс після ринопластики. Дехто просто носить бинти довше за потрібне, інші ж деколи одягають пов’язки просто так, аби підкреслити свій статус.
Мавританія
Тут безумовною ознакою краси є пишність жіночих форм, причому межі в бездоганності просто немає, а більше — означає краще. Доки жінки по всій планеті марять стрункими ніжками та підтягнутим животом, мавританські батьки відправляють своїх дітей в спеціальні табори з набору ваги. Тут діти можуть наїдати за добу до 16000 калорій, а все задля того, аби здаватися багатшими — місцеві вважають: зайва вага є найголовнішою ознакою грошової стабільності, адже якщо людина може їсти стільки зайвого, то в неї точно все добре з фінансами.
Тож, як бачите, стандарти краси були різними не тільки в епоху Ренесансу та неймовірних 1920-хх — прямо зараз в світі є незліченна кількість відмінностей, за якими ми оцінюємо жіночу вроду. Проте ТЕТ вважає, що некрасивих дівчат просто не існує!
Так он «вырос за работой» и стал лучшим мастером в своем деле. Но не увлекала его работа: «Трудности много, а красоты ровно и вовсе нет». Надумал Д. «полную силу камня самому поглядеть и людям показать». Вспомнил он рассказ старой ведуньи Вихори-хи о колдовском каменном цветке, приносящем несчастье человеку, увидевшему его, но и дарующем познание главной сути прекрасного. Бросился Д. в ноги Хозяйке Медной горы: «Покажи цветок!» Та выполнила, но «затуманился» Д. после того, как цветок увидел, «голову разломило». Бросил он свою невесту, названого отца Прокопьича, «ахнул ба-лодкой» и сгинул: Малахитница взяла его в «горные мастера». О дальнейшей судьбе Д. повествует автор в двух других сказах — «Горный мастер» (1939) и «Хрупкая веточка» (1940), вошедших в книгу «Малахитовая шкатулка». Интерпретации образа Д. -мастера традиционно связаны с проблемами мами духовной жизни творца, вечными поисками истины и гармонии, невозможностью конечного постижения тайны прекрасного.