"На другий день було відомо, що чортяка мене не вхопить, бо я вночі ні разу не бухикнув.тому дід зауважив,що я одчайдух і весь удався у нього, а мати сказала,що в оглашенного."
" Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі."
"А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю , коли березовий сік накрапає із жолобка."
" І люблю, коли гриби, обнявншись, мов брати, збирають на свої шапки росу."
" Я не дуже кривлюсь, коли треба щось зробити, охоче допомагаю дідусеві,пасу нашу вредюгу коняку,рубаю дрова,залюбки гострю сапи,люблю з мамою щось садити, або розтеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти
, але все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом."
"Я ніколи не був скиглієм,терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники..."
Зима прекрасная и красивая пора для игр в снегу.
Метели как не бывало. Снег загорелся широким серебряным полем и весь обсыпался хрустальными звездами. Мороз как бы потеплел. Толпы парубков и девушек показались с мешками. Песни зазвенели, и под редкою хатою не толпились колядующие.
"Трудно рассказать, как хорошо потолкаться в такую ночь между кучею хохочущих и поющих девушек и между парубками, готовыми на все шутки и выдумки, какие может только внушить весело смеющаяся ночь."
"Под плотным кожухом тепло, от мороза еще живее горят щеки, а на шалости сам лукавый подталкивает сзади."
На цьому уроці ми читали чудову баладу "Рукавичка", яка захопила мої думки повністю. є царем усіх тварин) своїм риком зупинив бій леопардів з тигром. Він розумів, що цей бій не має сенсу, а лише влаштований заради розваги. Тваринний світ таких розваг не приймає. Коли ж юна красуня Кунігунда “ненароком” (а з глузливого тону дівчини стає зрозуміло, що це було зовсім не так) впустила свою рукавичку на арену і послала ледь не на вірну смерть (до диких звірів) закоханого в неї лицаря Делоржа, то цьому ніхто не перешкодив.
За Лицарським кодексом Делорж мав або виконати прохання своєї дами серця, або відмовитись, чим би позбувся своєї лицарської честі. Але на долю лицаря міг вплинути король Франціск, який був присутнім на цьому ігрищі – він своїм королівським словом міг дозволити Делоржу не виконувати забаганку Кунігунди – це ж смертельно небезпечно. Але він цього не зробив. Король, як і всі інші глядач ігав за лицарем так само, як і за дикими тваринами. Тут тварина виявилась мудрішою за людину.
А щодо останніх рядків:
“Він рукавичку в лице їй кинув:
“Подяки, дамо, не треба мені!” —
Сказав і її покинув.”
то тут я цілковито погоджуюся з Делоржем. Дама, яка привселюдно заради розваги наразила його на смертельну небезпеку надалі не гідна його уваги.
Шкода визнавати, але іноді люди бувають жорстокішими, ніж тварини