“Мона Ліза”. Усі люди на світі знають її ім’я. Так називається прекрасна картина геніального Леонардо до Вінчі. Та не тільки. «Мона Ліза» — це й героїня новели Рея Бредбері «Усмішка», в якій розповідається про страшне майбутнє Землі, коли люди стануть схожими на варварів, втратять людську подобу.
Як же врятувати Мону Лізу? Більшість мистецтвознавців вважає, що в образі красивої жінки художник хотів показати саму Природу. Якщо так, то треба рятувати саме її. Зробити це можна, посиливши екологічний захист нашої планети, оберігаючи природу, як не дивно, від самих людей. Зробити свій внесок у цю «дорослу» справу можуть і діти: достатньо не смітити навколо себе,
не знищувати квіти та дерева, не знущатися над тваринами, захищати їх.
Ніколи не кине на землю трамвайний квиток чи обгортку від цукерки добре вихована людина. Їй не треба замислюватися про забруднення навколишнього середовища — вона це робить за звичкою. А тим, для кого стало звичкою забруднювати довкілля, ображати людей, віддавати перевагу матеріальним цінностям, потрібно подумати про духовне самовдосконалення. Тільки людині притаманна любов до прекрасного. Милуючись красивим краєвидом, слухаючи чудову мелодію, ми переживаємо почуття, які дозволяють душі здригнутися, зрадіти, очиститися від усілякого «цивілізаційного мулу». Якщо для нас
це буде неважливим, ми станемо «глухими», байдужими до людської радості й горя, до долі планети й усього живого на ній.
Від людей, що зараз живуть на Землі, залежить, яким буде майбутнє планети і чи буде воно взагалі. Якщо люди збагнуть, наскільки необхідні вічні цінності, збережуть здатність відчувати естетичну насолоду, не допустять екологічної катастрофи, то Мона Ліза посміхатиметься і наступним поколінням. А думати про це варто вже сьогодні.
Объяснение:
ОбъясЦыганком в доме Кашириных называли приемного сына Ивана. А прозвище свое Иван получил за цыганскую внешность — смуглый цвет кожи, курчавые, темные волосы и такие же темные глаза. Каширины Ивана любили, относились к нему, как к родному, если не лучше. А любить было за что — у парня был веселый нрав и золотые, по словам деда Каширина, руки.
Алеше Цыганок понравился сразу. В доме у деда он радовался ему больше всех, не считая бабушки. Особенно привязался к нему Алеша после первой дедовой порки, когда юноша подставил под плеть свою руку, чтобы меньше досталось мальчику. Цыганок дедову школу воспитания и на правах бывалого передавал свой опыт Алеше: «Когда тебя вдругорядь сечь будут, ты гляди, не сжимайся, не сжимай тело-то, — чуешь? Вдвойне больней, когда тело сожмешь, а ты распусти его свободно, чтоб оно мягко было, — киселем лежи! И не надувайся, дыши вовсю, кричи благим матом… я в этом деле умнее самого квартального! У меня, брат, из кожи хоть голицы шей!»
Алеша «любил Ивана и удивлялся ему до немоты». Особенно потешно было смотреть, как Цыганок делал упряжь для тараканов, вставлял их в эту упряжь и направлял их бег, при этом громко крича: «За архиереем поехали!».
А еще Иван был знатным танцором. По праздничным вечерам, когда дед с дядей Михаилом уходили в гости, и в доме Кашириных устраивался настоящий праздник, Цыганок был неотразим — плясал так, что у всех остальных ноги под столом ходуном ходили.
Цыганок мог бы стать Алеше Пешкову другом на всю жизнь, но он вскоре погиб.
Вот как-то так. Это кратко
нение:
Жизнь человека многолика и разнообразна. И каждый раз можно задаться вопросом, а какая движущая сила заставляет человека жить. Главное, наверное, общение. Ведь человеку не свойственно жить в полной изоляции от других людей. Быть в окружении семьи, общение и постоянная забота о родных и близких людях заставляет человека жить и радоваться жизни.
Объяснение:
надеюсь )