Найвизначнішим циклом давньогрецьких героїчних міфів є троянський, який оповідає про міфологічну історію Троянської війни, приводом до якої стало викрадення Парісом, сином троянського царя Пріама, прекрасної Єлени, дружини царя Спарти Менелая.
Троянська війна — одна з центральних подій у грецькій міфології. Початок Троянської війни античні джерела пояснюють волею Зевса, який волів або «зменшити тягар землі», або дати можливість прославитись божественним героям, або зберегти в пам’яті нащадків красу своєї дочки Єлени.
Розпочинається троянський цикл міфів оповіддю про весілля Пелея й Фетіди, на яке були покликані всі боги, крім богині розбрату Еріди. Щоб помститись, Еріда підкинула гостям золоте яблуко з надписом «найвродливішій». Між богинями Афіною, Афродітою і Герою спалахнула суперечка про те, кому з них має належати яблуко. Цю суперечку розв’язав троянський царевич Паріс, віддавши яблуко Афродіті, яка обіцяла йому в нагороду кохання найпрекраснішої жінки на землі — Єлени, дружини царя Спарти Менелая. Скориставшись гостинністю царя, Паріс зганьбив його: викрав не лише його дружину Єлену, а й захопив зі скарбниці всі коштовності.
Тоді майже з усіх областей і міст Греції зібралося ополчення царів, які колись претендували на руку Єлени і були зв’язані клятвою завжди допомагати тому, чиєю дружиною вона стала. За «Іліадою», в ахейському війську було 100 000 воїнів, 1186 кораблів. Очолив греків брат Менелая Агамемнон, мікенський цар. Ахейський флот відплив з Авліди й досяг Трої. Ватажками троянського війська були Менелай, Ахіллес, Патрокл, два Аякси, Тевкр, Нестор, Антілох, Одіссей, Діомед та ін. У подіях під мурами Трої активну участь брали боги. Спочатку ахейці намагалися мирно домовитись про повернення Єлени, але троянці не погодилися віддати красуню. Ахейські війська протягом дев’яти років тримали Трою в облозі. Героєм оборони Трої став син Пріама Гектор. Події останнього, десятого, року війни складають зміст «Іліади».
Объяснение:
Начиная читать стихотворение, человек тут же проникается пытливым волнением грядущего, которое создаётся поэтом при прежде всего, ритма – разностопного амфибрахия, придающего, с другой стороны, некоторую лаконичность. Предложения, в меру распространённые, изобилуют большим количеством существительных – предметов и существ, описываемых в произведении. Даже если прочитать только их, всё равно сложится ясная картина происходящего: зима, ветер, степь, младенец, вертеп, склон, холм… Это говорит о мастерстве и точности Пастернака при создании ключевых образов читателю очень ярко проецировать сюжет у себя в со-знании.