Твір на тему Сенс життя
Щоб зрозуміти сенс свого життя, потрібно спочатку розібратися в собі самому. Життя - театр, життя – гра, життя – поле бою, - багато письменників саме такими метафорами охарактеризували своє і не тільки – життя людей. Але все це пусте, адже не все так трагічно. Сенс життя полягає в кожному кроці і в кожному зітханні людини. Щоб жити – не треба розуміти, для чого живеш. Але якщо хочеш не снувати, а саме – жити, тоді і справді важливо розібратися в змісті свого життя.
Сенс життя – що це взагалі таке? Це те - заради чого ми люди, живемо, дихаємо і робимо різні вчинки, як хороші, так і не завжди позитивні. У кожної людини є персональна думка про сенс життя. Кожна людина по-своєму унікальна і індивідуальна. Немає однакових людей – є хіба тільки схожі. Саме тому навіть у друзів – рідко збігаються думки про сенс в цілях і житті.
Для когось сенс життя полягає в тому, щоб ростити дітей, виховувати їх, радіти, дивлячись на них. Але комусь і цього мало - для кого-то спочатку важливо отримати освіту, і отримати гроші, щоб діти росли не як бур'яни на природі, а як повноцінні особистості, добре одягнені і взуті. А хтось взагалі не бачить сенсу в тому, в чому нічого не розуміє, адже кожна людина по-своєму егоїстична. У когось цього більше, а в когось трохи менше. Сенс життя – іноді поляга в самому звичайному, і разом з тим – дуже важливому вижити в цьому жорстокому світі. Вижити, заради дітей, рідних, і заради самого себе, в першу чергу. А багато - дуже амбітні, і для них мало жити і дихати, вони хочуть не заробити гроші, вони хочуть заробити їх дуже багато, вони хочуть жити, не знаючи ніякої бідності. А для багатьох - важливо не можна думати, що усі однакові. Ні, всі абсолютно різні. Сенс життя – для кожного свій, і з цим змінити нічого неможливо жити і радіти своєму життю – адже як чудово жити, не знаючи болю, не бути інвалідом, нехай і бідним – хіба не це важливо в житті? Бути задоволеним і вдячним за те, що бодай живий, і маєш дах над головою, що здоровий і повноцінний – хіба не це дуже важливо? Подяка – в першу чергу повинна бути в кожній людині - за те, що він здоровий, самодостатній, і насправді має масу можливостей, більше – ніж він думає. Життя – завжди буде віддзеркаленням того, як ми її сприймає всередині себе.
Ось чому, все – що писали письменники про сенс життя – не завжди правда, бо їх думки – це в першу чергу – віддзеркалення їх думок и цілей в їх житті.
Объяснение:
Правдин (Митрофану). А далеко ли вы в истории?
Митрофан. Далеко ль? Какова история. Виной залетишь за тридевять земель, за тридесято царство.
Правдин. А! так этой-то истории учит вас Вральман? Стародум. Вральман? Имя что-то знакомое.
Митрофан. Нет, наш Адам Адамыч истории не рассказывает; он, что я же, сам охотник слушать.
Г-жа Простакова. Они оба заставляют себе рассказывать истории скотницу Хавронью. Правдин. Да не у ней ли оба вы учились и географии?
Г-жа Простакова (сыну). Слышишь, друг мой сердечный? Это что за наука? Митрофан (тихо матери). А я почем знаю.
Г-жа Простакова (тихо Митрофану). Не упрямься, душенька. Теперь-то себя и показать. Митрофан (тихо матери). Дая не возьму в толк, о чем спрашивают.
Г-жа Простакова (Правдину). Как, батюшка, назвал ты науку-то? Правдин. География.
Г-жа Простакова (Митрофану). Слышишь, еоргафия.
Митрофан. Да что такое! Господи боже мой! Пристали с ножом к горлу.
Г-жа Простакова (Правдину). И ведомо, батюшка. Да скажи ему, сделай милость, какая это наука-то, он ее и расскажет.
Правдин. Описание земли.
Г-жа Простакова (Стародуму).А к чему бы это служило на первый случай?
Стародум. На первый случай сгодилось бы и к тому, что ежели б случилось ехать, так знаешь, куда едешь.
Г-жа Простакова. Ах, мой батюшка! Да извозчики-тона что ж? Это их дело. Это таки и наука-то не дворянская. Дворянин только скажи:
Повези меня туда, —свезут, куда изволишь. Мне поверь, батюшка, что, конечно, то вздор, чего не знает Митрофанушка.
Стародум. О, конечно, сударыня. В человеческом невежестве весьма утешительно считать все то за вздор, чего не знаешь.
Г-жа Простакова. Без наук люди живут и жили. Покойник батюшка воеводою был пятнадцать лет, а с тем и скончаться изволил, что не умел грамоте, а умел достаточек нажить и сохранить. Челобитчиков принимал всегда, бывало, сидя на железном сундуке. После всякого сундук отворити что-нибудь положит. То-то эконом был! Жизни не жалел, чтоб из сундука ничего не вынуть. Перед другим не похвалюсь, от вас не потаю: покойник-свет, лежа на сундуке с деньгами, умер, так сказать, с голоду. А! каково это?
Стародум. Препохвально. Надобно быть Скотинину, чтоб вкусить такую блаженную кончину.
2.возраст(Онегин был старше Ленского)
3.Отношение к жизни.
В отличие от Онегина, Ленский не испорчен столичной жизнью.Его детство в провинциальной усадебной глуши, в близости к природе.