Знаменитий французький письменник Жуль Берн увійшов у світову літературу як перший класик науково-фантастичного роману й чудовий майстер роману пригод. "П'ятнадцятирічний капітан" був і залишається в числі його найпопулярніших романів. Найважливіше завдання автора полягало в тому, щоб дати читачам правдиве уявлення про трагічну долю корінного населення "чорного материка". Найяскравіші сторінки присвячені в "П'ятнадцятирічному капітані" викриттю работоргівців. Обурення Жуля Берна безмежне. Іноді він досягає високого публіцистичного пафосу: ""Работоргівля"! Усі знають, що значить це страшне слово, якому не повинно бути місця в людській мові". Лиховісні фігури работоргівців — португальців Негоро й Кримбри, американця Гарріса, араба Ібн-Хаміса, віроломного негра Алвіша — аж ніяк не є плодом авторської фантазії. Відомо, наприклад, що работоргівець Алвіш існував насправді. Відомості про цього нелюда, який продав у рабство десятки тисяч своїх одноплемінників, Жуль Берн почерпнув, як він сам зазначає, із записок англійського мандрівника Камерона. Колишні португальські колонії: Ангола на південному заході Африки, де розгортається дія роману, і Мозамбік на південному сході — здавна служили головними центрами работоргівлі й поставляли негрів-невільників переважно до Північної й Південної Америки, а також у країни Азії та Сходу. У першій половині XIX століття уряди деяких європейських держав, зацікавлені в тому, щоб використати народи колоніальних країн для розробки природних багатств і добування сировини на їхній батьківщині, скасували работоргівлю. Але, незважаючи на те, що рух аболіціоністів (прихильників звільнення негрів) призвів до офіційної заборони работоргівлі, вона ще довго процвітала в колоніях при потуранні, а іноді — і прямому сприянні місцевої влади.
Пушкин был истинным патриотом своей Родины,его волновало не только настоящее,но и России.В своих произведениях он затрагивает исторические темы,для написания которых автор изучал историю России.Поэт гордился свой Родиной,её историей и в каждом историческом произведении автор отражает эпоху,нравы,дух того времени,о котором идёт речь.Кропотливо изучая исторические документы,автор создавал свой образ. Пушкин нашёл своё место в истории,а история России отражена в его бессмертных шедеврах:" Борис Годунов"-история Смутного времени,"Вадим"-борьба против самодержавия во времена Рюрика ,вольнолюбие новгородцев и правление Вече на Руси,"Песнь о вещем Олеге"-прославление мудрости,мощи Древней Руси,"Капитанская дочка"-времена Екатерины II и история Пугачёвского бунта,"Медный всадник" и "Полтава"-отражение побед и становления Российской Империи во времена Петра Великого. Пётр I являлся кумиром для Пушкина,восхищение реформатором и становлением России молодой,автор создаёт образ Петра -борца с отсталостью,символ движения вперёд.Пётр Великий велик во всех своих делах,патриот и вдохновитель России в борьбе за независимость своей Родины. Главный герой поэмы "Полтава"-это Пётр I.В произведении Пушкин раскрывает две главные темы:любовь и отношения гетмана Мазепы с Марией, и Северная война,противостояние Петра I Карлу XII. Предатель гетман связывает обе темы,но автор обрисовал лишь общие черты Мазепы :"он не любит ничего!",не вдаваясь в подробности характера -"он не ведает святыни",создавая мрачный образ злодея,честолюбца и малодушного изменника:"кровь готов он лить, как воду,презирает он свободу,нет отчизны для него." А вот образ Петра ,Пушкин создал светлым,лучезарным,описывая победителя,автор не скупился на эпитеты: "Его глаза Сияют. Лик его ужасен. Движенья быстры.Он прекрасен .Он весь как Божия гроза". Пушкин ставит в противовес Петру -Карла:"И слабым манием руки на русских двинул он полки". Король уже понимает,за кем будет победа,а кто потерпит поражение. Главная мысль поэмы-"Россия молодая,мужала с гением Петра!"Пётр-герой истории,одерживающий очень важную для России,русского народа победу.Россия выстояла ,отразила нашествие врага,велика внутренняя сила народа.Отрицательный образ Мазепы -лишь шаблонный образ простого обывателя,попавшего в колесо истории эпохи Петра Великого.
Повести Белкина характеристика образа Марья ГавриловнаМарья Гавриловна — героиня повести, сюжет которой (равно как «Барышни-крестьянки») рассказан Белкину девицей К. И. Т. Марья Гавриловна — «стройная, бледная и семнадцатилетняя» дочь добрейшего помещика Гаврилы Гавриловича Р*** из села Ненарадова; имеет романическое воображение (подобно рассказчику и герою «Выстрела», героям «Барышни-крестьянки», самому Белкину). То есть она мыслит литературными формулами, воспринимает жизнь как романную фабулу. Мир провинциальной читательницы французских романов и только что (к началу действия повести) появившихся русских раскрывается перед читателем.
"П'ятнадцятирічний капітан" був і залишається в числі його найпопулярніших романів.
Найважливіше завдання автора полягало в тому, щоб дати читачам правдиве уявлення про трагічну долю корінного населення "чорного материка".
Найяскравіші сторінки присвячені в "П'ятнадцятирічному капітані" викриттю работоргівців. Обурення Жуля Берна безмежне. Іноді він досягає високого публіцистичного пафосу: ""Работоргівля"! Усі знають, що значить це страшне слово, якому не повинно бути місця в людській мові".
Лиховісні фігури работоргівців — португальців Негоро й Кримбри, американця Гарріса, араба Ібн-Хаміса, віроломного негра Алвіша — аж ніяк не є плодом авторської фантазії. Відомо, наприклад, що работоргівець Алвіш існував насправді. Відомості про цього нелюда, який продав
у рабство десятки тисяч своїх одноплемінників, Жуль Берн почерпнув, як він сам зазначає, із записок англійського мандрівника Камерона. Колишні португальські колонії: Ангола на південному заході Африки, де розгортається дія роману, і Мозамбік на південному сході — здавна служили головними центрами работоргівлі й поставляли негрів-невільників переважно до Північної й Південної Америки, а також у країни Азії та Сходу.
У першій половині XIX століття уряди деяких європейських держав, зацікавлені в тому, щоб використати народи колоніальних країн для розробки природних багатств і добування сировини на їхній батьківщині, скасували работоргівлю. Але, незважаючи на те, що рух аболіціоністів (прихильників звільнення негрів) призвів до офіційної заборони работоргівлі, вона ще довго процвітала в колоніях при потуранні, а іноді — і прямому сприянні місцевої влади.