Про Лесю Українку можна багато цікавого розповісти. Бо її життя – героїчна легенда, і її творила вона, перемагаючи важку хворобу, здобуваючи знання самоосвітою і творячи для нащадків таку неповторно прекрасну поезію. Справжня донька Прометея!
Для мене Леся Українка стала близькою і рідною ще в ранньому дитинстві. Упаду, бувало, – і сльози градом. А бабуся моя, учителька, витирає їх і промовляє: "Я була малою горда, щоб не плакати, я сміялася". А далі розповідала про Лесю, її дитинство. І сльози мої висихали на личку, і біль стихав.
Або: надворі – грім, вітер, буря. Діти бояться, туляться до старших, а бабуся починає таємниче: "Гей ви, грізні чорні хмари. Я на вас збираю чари..." – страх наш минає.
Незабутній слід у душі залишили недільні прогулянки з мамою до лісу чи на поле. Я слухала поетичні рядки з "Лісової пісні" (а знає моя бабуся – вчителька майже всю її напам'ять!) і шукала серед земного гілля лісову царівну Мавку. Здається, ось вона пригортає сестричку – красуню берізку. А Лісовик з-за дуба виглядає, за донечкою стежить. Дзвенить вода у струмочку, а там, де злітають бризки водоспаду з кам'яної скелі, кружляє у таночку Той, що греблі рве...
Пізніше, шкільні уроки про Лесю Українку та її творчість були для мене справжнім святом. Я багато читала, зрозуміла глибокі думки, якими Леся звертається до нас, щоб ми навчалися берегти довкілля, рідну природу і примножували її багатства.
Особое место в лирике Есенина занимают образы животных. “Братья наши меньшие” наделены абсолютно всеми человеческими чувствами, в том числе и человеческими образами, одним из которых является трагедия материнства. Стихотворение, в котором наиболее ярко это описано, — “Корова”. С самых первых строк мы понимаем, что перед нами старое животное, прожившее очень тяжелую жизнь:
Дряхлая, выпали зубы, Свиток годов на рогах. И ее выгонщик грубый На перегонных полях.
Бедной корове осталось жить недолго. И вот в самом конце жизни ей выпало счастье: родился теленок. Но эта радость оказалась непродолжительной:
Не дали матери сына, Первая радость не впрок.
Старая корова знает, что и ее ожидает та же участь, что и сына:
Скоро на гречневом свее С той же сыновней судьбой Свяжут ей петлю на шее И поведут на убой.
Но животное беспокоит не столько собственная смерть, сколько смерть своего дитя. Ведь, вопреки всем мнениям, животные тоже очень тяжело переживают разлуку со своими детьми. Это стихотворение наполнено сострадания к бедной корове, поэтому здесь практически нет эпитетов, а если и есть, то только те, которые усиливают печаль: “выгонщик грубый”, “сердце неласково к шуму”, “грустная дума”, “жалобно”, “грустно”, “тоще” и т. д. Но, как и у человека, у животного есть надежда. Последние строки стихотворения понять, о чем мечтает корова:
Снится ей белая роща И травяные луга.
“Белая роща” символизирует жизнь без мук, без огорчений. Но этой мечте не суждено сбыться, этот мотив введен для того, чтобы противопоставить реальную жизнь той, которая грезится корове. Таким образом, природа в лирике Есенина предстает со всеми ее печалями и радостями, но в то же время только она исцелять душу человека.
1. б) 2. б) 3. в Москве, Дворником 4. е) 5. в) 6. б) 7. в) 8. душевная боль; душевное потрясение ; возмущение; тоска; покорность; горечь; боязнь; бесконечное горе; внутренняя независимость; пробуждение чувства собственного достоинства. 9. б) 10. платок, пряник. 11. маленькая, стоит кровать, стол и стул. в нее света попадает не много. 12. в) 13. Смелый, мужественный, готов на смерть, безжалостный. 14. б) 15. г) 16. а) 2) б) 5) в) 4) г) 3) 17. Это когда одну вещь сравнивают с другой, смотрят чем она похожа. 18. Потому что без труда не будет еды, домов и всего остального. все, что есть добыто с труда, труд самое главное в жизни.
Про Лесю Українку можна багато цікавого розповісти. Бо її життя – героїчна легенда, і її творила вона, перемагаючи важку хворобу, здобуваючи знання самоосвітою і творячи для нащадків таку неповторно прекрасну поезію. Справжня донька Прометея!
Для мене Леся Українка стала близькою і рідною ще в ранньому дитинстві. Упаду, бувало, – і сльози градом. А бабуся моя, учителька, витирає їх і промовляє: "Я була малою горда, щоб не плакати, я сміялася". А далі розповідала про Лесю, її дитинство. І сльози мої висихали на личку, і біль стихав.
Або: надворі – грім, вітер, буря. Діти бояться, туляться до старших, а бабуся починає таємниче: "Гей ви, грізні чорні хмари. Я на вас збираю чари..." – страх наш минає.
Незабутній слід у душі залишили недільні прогулянки з мамою до лісу чи на поле. Я слухала поетичні рядки з "Лісової пісні" (а знає моя бабуся – вчителька майже всю її напам'ять!) і шукала серед земного гілля лісову царівну Мавку. Здається, ось вона пригортає сестричку – красуню берізку. А Лісовик з-за дуба виглядає, за донечкою стежить. Дзвенить вода у струмочку, а там, де злітають бризки водоспаду з кам'яної скелі, кружляє у таночку Той, що греблі рве...
Пізніше, шкільні уроки про Лесю Українку та її творчість були для мене справжнім святом. Я багато читала, зрозуміла глибокі думки, якими Леся звертається до нас, щоб ми навчалися берегти довкілля, рідну природу і примножували її багатства.
Объяснение: