Людина – це творіння. Творіння не стільки природи, скільки самої людини. Ми створюємо себе самі і, не дивлячись на сторонню до , ми ліпимо з себе те, що хочемо, що нам потрібно і на що у нас вистачає духовної сили. Ми самі відповідаємо за свої вчинки, ми самі пишаємося ними, але й ми самі повинні розуміти свої помилки. Адже тільки ми винні в наших успіхах або невдачах. А відмовки про несправедливе життя приводять в приклад лише слабкі духом люди. З народження людське життя являє собою чисту книгу і що буде написано в цій книзі, залежить тільки від нас.
Кожен з нас повинен все життя з гордістю носити звання «Людини». Адже не всіх жителів цієї планети можна дійсно назвати Людиною. Хтось просто – сіра маса. Але говорити про те, що не всі люди прагнуть розвиватися, йти до чогось нового, просто добиватися чогось в житті – мало. Необхідно з’ясувати причину цього.
А як на рахунок відсутності стимулу життя? Стимул рухає нас, маючи стимул, ми можемо пробити всі стіни. Але тільки якщо у нас дійсно є сильний стимул, а не його видимість. Але в сучасному світі не всі мають цей самий стимул. Люди нерідко просто не розуміють, що робити після певного етапу в житті. Молоді люди не можуть визначитися з майбутньою професією, з майбутнім укладом життя. Але чому? Та тому, що вони просто про це не замислюються. Вони живуть своїм життям і думати не хочуть, що буде далі. Пропалювання життя – ось стимул наших людей. Ні, звичайно, не всіх, але значної частини нашого суспільства. І про які прагненні тут може йти мова? А ось причин відсутності стимулу життя багато і виходити вони можуть і від соціального середовища, і від родини, і звичайно ж, від самої людини.
Людиною стати важко, але при бажанні можна звернути гори. Для того, щоб стати Людиною, потрібно довго і наполегливо працювати, розвиватися, рухатися в потрібному напрямку, стукати в закриті двері, поки не доб’єшся свого. Але все це буде марно, якщо не буде сильного прагнення і не буде бажання виходити з серця, якщо ти не будеш жити цим бажанням. Людина здатна на багато що, але лише за умови бажання і старанності. Але якщо сидіти на одному місці, чекати подарунка долі, нарікати на життя, то ти ризикуєш назавжди залишитися марною істотою, яка нічого ніколи не доб’ється. Все залежить від людини.
Ніхто не змусить людину розвиватися, покращувати своє життя. Він сам все вирішує. Життя – це скульптура, а людина – це скульптор. Але хтось буде наполегливо працювати, а хтось залишить все у вихідному положенні, скаржачись на брак часу, хтось буде категорично проти стороннього втручання, а хтось буде кликати на до , хтось все робить сам, а комусь все зроблять інші. Результат може бути однаковий, але справжнього цінителя ніколи не обдурити. Так і в житті: хтось добивається всього сам, а комусь все життя допомагають, але час, як справжній цінитель, розставляє все на свої місця і кожен отримує по заслугах.
1). Почему этот народ называли головотяпами. 2). Разорение головотяпов. 3). Войны головотяпов. 4). "Мирная" деятельность головотяпов. Что они создали. 5) Что вышло из того, что они создали. 6) Головотяпы ищут себе князя. 7). Князь отказывает потому, что они слишком глупы. 8). Половина головотяповцев тонет в болоте, а другая ищет князя. 9) И второй князь отказывается править дураками. 10). Вор-новотор привел головотяпов к третьему князю. 11). Вор-новотор правит глуповцами и городом Глуповым. 12). Конец доисторических времен.
Со мной недавно произошёл некрасивый случай. Началось всё с того, что я упала прямо в коридоре около класса. Все вокруг засмеялись и начали подшучивать надо мной. Во-первых, мне было больно, а во-вторых, мне было очень обидно. Что смешного в том, что человек упал? Ему же больно и немного стыдно. Но хуже всего было то, что моя подруга Наташка смеялась вместе со всеми. От обиды я расплакалась и пересела за другую парту. Я решила, что больше никогда не буду с ней дружить. После урока Наташа подошла ко мне. Я отвернулась. Она молча сидела около меня и вдруг тоже заплакала. - Прости меня, - всхлипывала Наташка. - Не знаю, почему я засмеялась. Прости. Мне стала так жалко подружку, что я забыла про свою обиду и простила её. Домой мы пошли вместе.
Людина – це творіння. Творіння не стільки природи, скільки самої людини. Ми створюємо себе самі і, не дивлячись на сторонню до , ми ліпимо з себе те, що хочемо, що нам потрібно і на що у нас вистачає духовної сили. Ми самі відповідаємо за свої вчинки, ми самі пишаємося ними, але й ми самі повинні розуміти свої помилки. Адже тільки ми винні в наших успіхах або невдачах. А відмовки про несправедливе життя приводять в приклад лише слабкі духом люди. З народження людське життя являє собою чисту книгу і що буде написано в цій книзі, залежить тільки від нас.
Кожен з нас повинен все життя з гордістю носити звання «Людини». Адже не всіх жителів цієї планети можна дійсно назвати Людиною. Хтось просто – сіра маса. Але говорити про те, що не всі люди прагнуть розвиватися, йти до чогось нового, просто добиватися чогось в житті – мало. Необхідно з’ясувати причину цього.
А як на рахунок відсутності стимулу життя? Стимул рухає нас, маючи стимул, ми можемо пробити всі стіни. Але тільки якщо у нас дійсно є сильний стимул, а не його видимість. Але в сучасному світі не всі мають цей самий стимул. Люди нерідко просто не розуміють, що робити після певного етапу в житті. Молоді люди не можуть визначитися з майбутньою професією, з майбутнім укладом життя. Але чому? Та тому, що вони просто про це не замислюються. Вони живуть своїм життям і думати не хочуть, що буде далі. Пропалювання життя – ось стимул наших людей. Ні, звичайно, не всіх, але значної частини нашого суспільства. І про які прагненні тут може йти мова? А ось причин відсутності стимулу життя багато і виходити вони можуть і від соціального середовища, і від родини, і звичайно ж, від самої людини.
Людиною стати важко, але при бажанні можна звернути гори. Для того, щоб стати Людиною, потрібно довго і наполегливо працювати, розвиватися, рухатися в потрібному напрямку, стукати в закриті двері, поки не доб’єшся свого. Але все це буде марно, якщо не буде сильного прагнення і не буде бажання виходити з серця, якщо ти не будеш жити цим бажанням. Людина здатна на багато що, але лише за умови бажання і старанності. Але якщо сидіти на одному місці, чекати подарунка долі, нарікати на життя, то ти ризикуєш назавжди залишитися марною істотою, яка нічого ніколи не доб’ється. Все залежить від людини.
Ніхто не змусить людину розвиватися, покращувати своє життя. Він сам все вирішує. Життя – це скульптура, а людина – це скульптор. Але хтось буде наполегливо працювати, а хтось залишить все у вихідному положенні, скаржачись на брак часу, хтось буде категорично проти стороннього втручання, а хтось буде кликати на до , хтось все робить сам, а комусь все зроблять інші. Результат може бути однаковий, але справжнього цінителя ніколи не обдурити. Так і в житті: хтось добивається всього сам, а комусь все життя допомагають, але час, як справжній цінитель, розставляє все на свої місця і кожен отримує по заслугах.