У поемі "Мазепа" Джордж Байрон малює, ніби пензлем, яскравий образ української землі.
На початку поеми поет подає читачеві образ "скривавлених шляхів":
Полтавський бій відгомонів,
Не пощастило королеві,
Серед скривавлених шляхів
Лягли полки його сталеві.
Трохи далі відображена картина українського степу після татарської навали:
Ніде ні міста, ні села,
Де наша путь вперед лягла,
І тільки поле простягалось
До обрію, де чорний праліс
Далеко майорів без меж.
Крім залишків зубчастих веж,
Які давно побудували
Навкір татарської навали,
Ні сліду селищ...
І така замальовка дикого лісу, безмежних украхнських просторів:
...ріс
Без меж великий, дикий ліс
Могутніх і старих дерев;
Страшного вітру хижий рев,
Що мчав з сибірської тайги,
Не міг здолати їх снаги.
Але ті стовбури міцні
Були на віддалі. В тіні
Кущі обмаювали їх
Зеленим листям; кожен з них
Буяв, пишався, молодів,
Та в час осінніх вечорів
Життєву барву тратив знов.
Той лист нагадує собою
Червону, закипілу кров
На трупах, що на полі бою
Лежать без похорон зимою
Багато буряних ночей
Бліді, холодні, задубілі —
І чорні ворони не в силі
Викльовувати їх очей.
Широка то була рівнина —
Безкрая, дика, мовчазна:
Подекуди росла ліщина,
Каштан, чи дуб, або сосна.
Наскільки відомо, Байрон ніколи не був на Україні, хоча це не завадило йому описати усе, чим славилась вона: степи, ліси, ріки, поля...
Розлога річки течія,
Звиваючись, немов змія,
Неслась далеко до небес,
А ми зринали серед плес
Несамовитого безмежжя,
Зближаючись до побережжя.
я вдивляюсь в далечінь:
Там поле стелиться безкрає
Українці зображені в поемі як добрі, сердечні, чуйні люди. Ті, хто знайшов Мазепу помираючим у степу, принесли його до найближчої хати, надали йому притулок, до набратися сил.
Про Мазепу Д.Байрон знав з історичних книг, але образ України він спромігся змалювати з великим талантом художника слова, передав усю силу, безмежність і красу її просторів.
Гофман родился в кёнигсберке.2 Я не знаю сорри. кёнигсберкгский университет.Гофман проявлял большой талант к игре на фортепиано, писательству и рисованию, но развития в этих навыках не предвиделось – учреждение находилось в провинции, куда не доходили обширные знания о классических формах искусства и новых художественных идеях Пруссии.«Чудным, великим гением» назвал Гофмана Белинский.Эрнста Теодора Амадея Гофмана (1776 - 1822) вошли лучшие произведения: "Золотой горшок", "Щелкунчик и мышиный король", "Песочный человек", "Крошка Цахес, по прозванию Циннобер", "Королевская невеста".Я это тоже не знаю sorry.В 1892 году зрителям был представлен балет Петра Ильича Чайковского «Щелкунчик», либретто к которому создал Мариус Петипа по мотивам произведения Гофмана и более позднего переложения сказки, сделанного Александром Дюма-отцом в 1844 году и получившего название «История Щелкунчика».Я это тоже не знаю