с сочинение на тему остап и андрий по плану . вступление - 5 предлож. основная часть : общие черты братьев ; различия братьев. заключение : мораль или вывод , скоро сдавать надо (
Події відбуваються в українському сел вц вчани жили тут, наче у фортеці. Вони були козацького роду, тому й розуміли, яка небезпека їм загрожує. Жителі села кожної ночі ставили вартових біля обох воріт села, щоб ворог не застав їх зненацька. Такий лад завів тут старий досвідчений козак, який прийшов сюди з першими поселенцями. Хоча старий Охрім уже давно помер вчани й далі дотримувалися тих звичаїв. Їм велося безпечно.
У вці жив козацький рід Судаків. Вони славилися тим, що не було між ними жодного, хто б не побував на Січі між низовим товариством.
Рідня Судаків складалася зі старого діда Андрія, його сина Степана, жінки Палажки, двох синів Петра й Павла та дочки Ганни.
Звичайно, Петра вже тоді не було вдома — пішов на Запоріжжя.
Другому синові, Павлові, було п'ятнадцять років, а дочці Ганні — тринадцять...
Далі розповідається про те, як зненацька в вку вдерлися татари. На очах Павлуся вони вбили матір і діда, а батька й сестру взяли в ясир. Павлусеві вдалося втекти на викраденому татарському коні.
Поранений і знесилений, Павлусь упав з коня і зомлів. Свідком цієї картини став козак Семен Непорадний. Він промив хлопцеві рану. Опритомнівши, Павлусь розповів про криваві події в вці.
Згодом прибула ватага козаків на чолі з Остапом Тріскою, серед них був і Петро Судак, брат Павлуся. Брати зраділи несподіваній зустрічі.
Коли всі лягли спочити, Семен Непорадний, який зостався на сторожі, помітив татарина й узяв його в полон. Виявилося, татарин шукав у степу Павлуся, який, утікаючи з вки, прихопив не лише коня, а й червінці, що були сховані в сідлі. Пізніше до козаків приєдналася ще одна ватага побратимів на чолі із сотником Андрієм Недолею. Козаки, об'єднавшись, вирішують наздогнати татар і визволити з ясиру вчан.
Знают мамы, знают дети, Знает взрослый и малыш. На безногом табурете, Ни за что не усидишь. Без колес не сдвинешь воза, Хоть впряги в него коня. Не от мороза, Если в печке нет огня. От иголки мало толку, Если без ушка иголка. Так и руки без труда, Не годятся никуда! Вот пословицы о труде, без которого "руки не годятся никуда": Без труда не вытащишь и рыбку из пруда. Без хорошего труда нет плода. Терпенье и труд все перетрут. Упорно трудиться - будет хлеб в закромах водиться. Сегодняшней работы назавтра не откладывай Кто не работает, тот не ест. Была б лишь охота - наладится каждая работа. Маленькое дело лучше большого безделья. Глаза страшатся, а руки делают. Дело мастера боится. Белые ручки чужие труды любят. Пчела трудится - для Бога свеча пригодится. Не ленись за плужком - будешь с пирожком. Работа - с зубами, а лень - с языком. Плуг от работы блестит. Там счастье не диво, где трудятся не лениво. Без труда и отдых не сладок. Всякая земля хороша, если рук не жалеть. Всякий человек у дела познаётся. Умей дело делать, умей и позабавиться. Всякое уменье трудом дается. Доход не бывает без хлопот. Кончил дело - гуляй смело. Любовь к труду - у людей на виду. На работу с радостью, а с работы с гордостью. Не боги горшки обжигают. Делу - время, потехе - час. Поклонись матушке-землице, наградит тебя сторицей. От труда здоровеют, а от лени болеют. Утренний час дарит золотом нас. Хлеб даром не даётся. Хозяин тот, кто трудится. Не за свое дело не берись, а за своим не ленись. Терпение и труд всё перетрут. Труд кормит, а лень портит.
Події відбуваються в українському сел вц вчани жили тут, наче у фортеці. Вони були козацького роду, тому й розуміли, яка небезпека їм загрожує. Жителі села кожної ночі ставили вартових біля обох воріт села, щоб ворог не застав їх зненацька. Такий лад завів тут старий досвідчений козак, який прийшов сюди з першими поселенцями. Хоча старий Охрім уже давно помер вчани й далі дотримувалися тих звичаїв. Їм велося безпечно.
У вці жив козацький рід Судаків. Вони славилися тим, що не було між ними жодного, хто б не побував на Січі між низовим товариством.
Рідня Судаків складалася зі старого діда Андрія, його сина Степана, жінки Палажки, двох синів Петра й Павла та дочки Ганни.
Звичайно, Петра вже тоді не було вдома — пішов на Запоріжжя.
Другому синові, Павлові, було п'ятнадцять років, а дочці Ганні — тринадцять...
Далі розповідається про те, як зненацька в вку вдерлися татари. На очах Павлуся вони вбили матір і діда, а батька й сестру взяли в ясир. Павлусеві вдалося втекти на викраденому татарському коні.
Поранений і знесилений, Павлусь упав з коня і зомлів. Свідком цієї картини став козак Семен Непорадний. Він промив хлопцеві рану. Опритомнівши, Павлусь розповів про криваві події в вці.
Згодом прибула ватага козаків на чолі з Остапом Тріскою, серед них був і Петро Судак, брат Павлуся. Брати зраділи несподіваній зустрічі.
Коли всі лягли спочити, Семен Непорадний, який зостався на сторожі, помітив татарина й узяв його в полон. Виявилося, татарин шукав у степу Павлуся, який, утікаючи з вки, прихопив не лише коня, а й червінці, що були сховані в сідлі. Пізніше до козаків приєдналася ще одна ватага побратимів на чолі із сотником Андрієм Недолею. Козаки, об'єднавшись, вирішують наздогнати татар і визволити з ясиру вчан.